22.11.2019 17:50
Поділитися

Ведучі ICTV відсвяткували День Народження StarlightMedia і згадали, як починали кар’єру

0

21 листопада – Всесвітній день телебачення. Сьогодні ведучі ICTV не лише приймають привітання, але й згадують з чого починалася їхня кар’єра.

Оксана Гутцайт

Ведуча програм «Факти» і «Факти тижня. 100 хвилин»

Все в моєму житті відбувається неймовірним чином, казкова історія знайомства з чоловіком і така ж фантастична ситуація з роботою на ТБ.

Ви можете не вірити, але на телебачення я потрапила випадково, було це в 2004 році.

Забігла в салон краси, а там дівчина розповідала перукарю про те, що починає роботу новий телеканал і вона набирає людей. Тоді я не посоромилася, поцікавилася чи можна прийти на кастинг, адже у мене вже був досвід роботи на радіо.

Пройшла проби, навіть з’їздила на зйомку, але незабаром познайомилася з Олексієм Маргієва (колишній шеф-редактор спортивних новин на Новому каналі), якого вважаю своїм провідником у телевізійне життя, саме він запропонував мені пройти співбесіду в програму «Спортрепортер». А в 2015 році дізналася, що «Факти» шукають ведучого, і хоча потрібен був чоловік, я пішла на проби. Затвердили мене швидко.

Одразу в ефір, звичайно, не випустили, але з часом стали довіряти і це. Згодом запропонували працювати ввечері. Пам’ятаю, як вночі ми поверталися додому в брендованих автобусах телеканалу, здавалося, що весь світ на мене дивився.

Тоді багато чому довелося вчитися: сценічної мови, додатково ходила на уроки української мови, адже я виросла в Харкові, в російськомовному середовищі, багато часу приділяла дикції. Книги вголос читала навіть у громадському транспорті, тепер смішно згадувати як люди з підозрою дивилися на мене в метро.

Сергій Кудімов

Ведучий програми «Факти тижня. 100 хвилин»

У мене була мрія – хотів стати військовим. Але десь там зверху на мене були інші плани. І я опинився на філфаку Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка.

Після третього курсу, під час літньої практики, я працював в дитячому таборі «Артек». Коли повернувся до університету, став активним: почав організовувати постановки, проводити конкурси. Один з моїх викладачів це зазначив. І запропонував піти до редакції на житомирський телеканал. Його дружина працювала там редактором і шукала журналістів.

Туди я прийшов не просто впевненим. А самовпевненим. Думав, що вже знаю як писати, знімати сюжети. Це тривало до першого редакційного завдання. Мене відправили з досвідченим журналістом на зйомки. Це була сесія обласної ради. Через десять хвилин у мене заніміла рука. Оскільки, записував усе. Тому що просто не розумів – що важливо, а що – ні.

Зараз смішно згадувати, як народжувалися тексти тих сюжетів. Комп’ютери були тільки у директора і бухгалтера. Тому журналісти брали ручку в руку. І писали на папері – формату А-4 – який з одного боку був відпрацьований. Потім цей текст читав редактор. Він виправляв, перекреслював. Після чого доводилося брати новий лист і переписувати вже з його правками.

У 2004 році я отримав телефонний дзвінок з Києва. Там якраз створювали новий телеканал і вони шукали журналістів. Мені запропонували працювати в столиці. Приїхав, пам’ятаю, і фактично чотири дні протирав штани в ньюзрумі. Адже теми, які пропонував, – різали. На п’ятий день редакційні боги зглянулися. І відправили знімати матеріал про знесення дач через будівництво моста.

З Києва до Житомира я повернувся з твердим переконанням, що мені не подзвонять. Помилився. Той день не забуду ніколи. Вранці дружина повідомила, що вагітна. А через годину подзвонили з Києва. Ми Вас беремо. Що робити? Кар’єра або сім’я? Я, чесно кажучи, схилявся залишитися. Але дружина сказала – їдь.

У 2015 році прийшов на ICTV. На кастингу дуже хвилювався. У студії навіть коліна тремтіли. А голос зрадницьки відмовляв. Хоча треба було просто прочитати підводки до сюжету.

Як виявилося, журналіст з мікрофоном в полі і журналіст в студії – це дві величезні різниці. Одним словом, щось я там начитав. Кілька тижнів чекав відповіді. Чесно кажучи, хотілося швидше дізнатися результат, готовий був почути – навіть «ні». Але в фіналі затвердили мене.

Юлія Зорій

Ведуча програми «Ранок у Великому місті»

Моя кар’єра на ТБ почалася з випуску новин на радіо. (Сміється). Ми проходили інформаційну практику в університеті, і я потрапила в місцеву телерадіокомпанію. Дивилася як знімають сюжети, готують випуски новин на радіо і пишуть матеріали. Завдяки хорошій дикції мені єдиній дозволили прочитати текст в прямому ефірі. О, скільки було щастя! Словами не передати. Потім мене офіційно взяли редактором і диктором новин на радіостанцію.

Я збирала актуальну інформацію, формувала випуск новин і видавала його в ефір. І так щогодини. На щастя, ніхто мене не відволікав і іншою роботою не навантажував.

Колись давно, ще будучи в університеті, я приїжджала Київ і приходила на ICTV, щоб попроситися на практику, але охорона мене не пустила.

Сказали, що потрібно домовлятися про зустрічі, а з ким домовлятися я не знала. Так я «поцілувала двері» і пішла, зате через 13 років повернулася ведучою програми «Ранок у Великому Місті».

Антон Равицький

Ведучий програми «Ранок у Великому Місті»

Чесно кажучи, спочатку мене не цікавила робота в кадрі. На одному з одеських телеканалів я був оператором – знімав новини, рекламу. Потім якийсь час працював режисером прямих ефірів, займався розважальними проектами і ранковими політичними шоу. Час від часу мене намагалися затягнути в кадр, але я не піддавався.

А в 2009 році все-таки став ведучим новин. Канал шукав серед своїх того, хто зможе з розумним виглядом розповідати людям новини. На мене одягли окуляри і сказали, що в такому вигляді я схожий на інтелігента. Так і почав працювати на прямих ефірах, причому тиждень читав новини на російській, а тиждень – українською мовою.

А згодом я дізнався, що на ICTV шукають людину, якій для гарного настрою не обов’язково спати. Тоді зрозумів – це робота для мене. Так почався “Ранок у великому місті”. Я практично мріяв про такий настроєвий, активний проект, а він взяв і матеріалізувався в моєму житті.

Перед тим, як потрапити на кастинг до Києва, я працював ведучим вечірніх новин. Політичні обговорення, серйозні гості в студії. Ще трохи і я міг зробити непоправне, – почати працювати за професією, – стати політологом. Але ICTV мене врятував.

Анна Афендікова

Ведуча «Надзвичайні новини»

Моя робота на ТБ почалася саме з ICTV. Трохи більше 5 років тому вимушено довелося переїхати з рідного міста до Києва. До цього я працювала в зовсім іншій сфері, але зміна місця проживання потягнула за собою бажання кардинально змінити себе і в професійному плані. І ось шляхи пошуку несподіваним чином привели на улюблений телеканал.

Костянтин Петрович у той час шукав собі нового помічника. Але, чесно зізнаюся, ніколи навіть і подумати не могла, що буду телеведучою. Для мене це було просто з області фантастики: я з дитинства боялася камери, губилася і просто ненавиділа свій голоc. До того ж я говорила російською, а новини треба було читати українською мовою. Але я остаточно переконалася, що всі випадковості невипадкові, і кожна людина нам в житті зустрічається не просто так.

Півтора роки тому мені знову захотілося якихось змін і саме в цей момент мій шеф запропонував спробувати себе в ролі телеведучої. Я зважилася. Це був виклик собі і своїм страхам.

І ось, виявилося, що він побачив у мені те, чого я сама розгледіти не могла. Мабуть, я ніколи в житті не забуду свій перший ефір.

Навіть заміж виходити мені було не так страшно і хвилююче. Трусилися ноги, руки, серце виривалося з грудей, голос тремтів. У цій редакції працюють просто приголомшливі люди, з неймовірним почуттям гумору, які в найскладніших і найстрашніших ситуаціях дуже підтримують. Якщо чесно, я себе в іншому місці вже навіть не уявляю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

22.11.2019 17:50
0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: