У матеріалі – добірка творів українських письменників, які розповідають про різні періоди української історії. У їхніх оповіданнях, повістях та романах – відображення героїчної історії нашої нації.
Іван Білик «Скіфська трилогія» та «Меч Арея»
У 70-80 роки письменник Іван Білик видав трилогію, що складається з творів «Дикі білі коні», «Не дратуйте ґрифонів» та «Цар і раб», яка дістала назву Скіфська трилогія. Ці твори розповідають про найдавніші народи, які населяли територію України. У 1972 році Білик випустив роман «Меч Арея», сенсаційний твір про предків слов’ян – кочовий народ гуни та їхнього ватажка князя Аттіла – він же Богдан Гатило, який підкорив весь континент. Цей твір було заборонено в СРСР, а автора змусили звільнитися з газети. Але повністю знищити згадки про твір не вдалося.
Володимир Малик «Князь Кий»
Події роману Володимира Малика відбуваються приблизно одночасно з історією «Меча Арея» Івана Білика. У романі «Князь Кий» автор розповідає нам історію того, хто дав ім’я столиці Стародавньої Русі та сучасної України – Києву. У романі є і смерть, і життя, і війна, і любов. Але насамперед це історія про легендарного правителя, який навіть у ті давні часи робив усе, щоб об’єднати слов’ян. Це наша історія, яка показує, що коріння української нації набагато глибше у нашій землі, ніж нам намагаються нав’язати деякі недоброзичливі сусіди.
Павло Загребельний «Роксолана»
Мало хто не чув історію про українську красуню, доньку священика, яка неволею потрапила до турецького гарему та зуміла стати улюбленою дружиною султана. Роман розкриває непростий світ юної дівчини, яка хотіла собі зовсім іншої долі, але завдяки силі духу та загартованому в умовах непростого дитинства характеру, змогла підкорити серце одного з найвпливовіших правителів того часу. Роксолана – це не тільки прекрасний історичний твір, у якому розкрито проблеми людей того часу. Це ще й ода українській жінці – непокірній, сміливій, навіть жорстокій, але при цьому тендітній та співчутливій.
Портрет Роксолани
Пантелеймон Куліш «Чорна Рада»
Фундаментальний твір для тих, хто хоче розібратися у причинах багатьох несправедливостей української історії. «Чорна рада» – це про нескінченне прагнення українців до демократії, яка зобов’язує прислухатися навіть до тих, хто свідомо чи ні покликаний руйнувати. У романі зображується уклад Запорізької Січі, а ще чесно описане життя Гетьманщини за часів Руїни, коли кожен рвався до влади, щоб показати, як правильно треба володарювати. Це суперечка простих людей із чиновниками, яка нині глибоко вкоренилася в національний код українців.
Юрій Яновський «Чотири шаблі»
Письменник, військовий журналіст та ветеран армії УНР Юрій Яновський у 1930 році видав роман «Чотири шаблі». У ньому розповідається історія чотирьох ватажків партизанської армії, що у романі представлені як нащадки славних козацьких героїв. Доля кличе їх виправити помилки, яких припустилися їхні предки. У перших частинах твору, герої втягнуті у події громадянської війни, у другій частині – описується їхнє життя у мирних умовах, а наприкінці всі вони зустрічаються, щоб незважаючи на події минулих років об’єднатися для порятунку життів. Твір Яновського було суворо заборонено СРСР, оскільки у ньому активно описується стихійний народний рух, яким править ідея відродження нації.
Улас Самчук «Марія»
Перший правдивий роман про геноцид українського народу у 1932-1933 роках – твір Уласа Самчука, члена уряду УНР, Організації українських письменників (ОУП) та Організації українських націоналістів (ОУН). Роман «Марія» побачив світ 1934 року. Автору вдалося через історію однієї простої сільської родини розповісти про трагедію всього українського народу. Головна героїня – сільська дівчина Марія за своє життя переживає смерть батьків, голод, втрату дітей, знущання, божевілля дочки. Марія – дуже сильна жінка, яка стійко переносить найжахливіші випробування долі. Але голод, створений штучно, підтримуваний режимом… З ним не здатні впоратися навіть найсильніші.
Жахливі кадри Голодомору в Україні 1932-1933 років
Іван Багряний «Тигролови»
Один із найяскравіших, найцікавіших романів, який використовує дуже просту метафору для опису подій часів репресій у СРСР. Був заборонений у союзі та набув найбільшої популярності після падіння режиму. В основі сюжету про пригоди головного героя лежить історія самого письменника. Багряного, як і його героя Многогрішного, засудили до заслання на Далекий схід у ГУЛАГ, але йому вдалося уникнути ув’язнення, вистрибнувши з поїзда, яким його конвоювали. Частину часу герой «Тигроловів», як і автор, провів у тайзі, пізнаючи правила життя у суворих умовах.
Олесь Гончар «Собор»
Роман-попередження від визначного українського письменника Олеся Гончара. Написаний «Собор» був у шістдесятих роках, після потрясінь двома кровопролитними війнами, репресіями та періодом перед початком застою. У романі Гончар за допомогою простого образу стародавнього козацького собору, який потроху руйнується, описує неспішну деградацію моралі в суспільстві, показує, як на зміну вічним цінностям, правді та повазі приходять пустозвонство, кар’єризм, зневага мораллю, забуття історії українського народу. Був заборонений у СРСР.
Ліна Костенко «Записки українського самошедшого»
Роман видатної письменниці-шістдесятниці Ліни Костенко, де вона описує події з новітньої історії України. «Записки українського самошедшого» було видано у 2010 році, а розповідає твір про період президентства Кучми та Помаранчевої революції. Герой роману намагається вижити у країні з корумпованою системою правління, записуючи усі несправедливості, які він бачить у новинах. Завдяки цьому йому вдається стримувати свої емоції та не перетворюватися на циніка. Помаранчева революція, що починається незабаром, дозволяє герою виплеснути все накопичене невдоволення владою, а також розпалює пристрасті в особистому житті.
Помаранчева революція у Києві
Сергій Жадан «Інтернат»
Сергій Жадан – один із видатних культурних діячів України, який набув широкої популярності після 2014 року, коли брав активну участь у харківському русі Євромайдану. 2017 року випустив роман «Інтернат», який розповідає про початок протистоянь на Донбасі, описуючи історію простих людей. За сюжетом головний герой вирушає до неназваного міста на лінії зіткнення, щоб забрати там із інтернату свого племінника. Автор зазначає, що образ «інтернату» – це метафора про невпорядкованість та загубленість нашого суспільства, яке не може знайти своє місце у незалежній країні та страждає від синдрому інтернату.
Бережіть себе! Перемога вже близько. Все буде Україна!
