Карантин – це вимушені заходи для збереження здоров’я, але це також і втрата грошей. З якими економічними проблемами зіштовхнулися українці та як розібратися з фінансовими труднощами? Ці важливі та актуальні питання обговорили в прямому ефірі ведуча «Ранку у Великому Місті» Юлія Зорій, а також кандидатка наук з державного управління і національна експертка з гендерної рівності ООН Жінки в Україні – Ольга Романюк.
– Ольго, з якими економічними проблемами зіштовхнулися жінки в умовах вимушеної самоізоляції?
– Економічних проблем дуже багато. Якщо ми розглядаємо категорію малозабезпечених жінок, тих, що належать до вразливих груп – то тут свої економічні проблеми, адже їм навіть не вистачає коштів на те, щоб придбати продукти харчування. ООН жінки зробили дослідження, де проаналізували потреби саме у вразливих груп жінок. Більше ніж 40% жінок вже сказали, що будуть скорочувати свої витрати на придбання продуктів харчування. Це досить серйозний сигнал, адже це свідчить про маргіналізацію бідності і про те, що в нас жінки просто будуть не спроможні фінансово вистояти в цій кризі.
Причиною цих проблем є певні структурні диспропорції в економіці України. Це в принципі характерно для всіх країн, але в Україні ці проблеми стоять достатньо гостро, адже в нас є певні економічні розриви – наприклад в зарплаті. За останніми даними розрив між зарплатами жінок і чоловіків складає 23,3%. Тобто жінка на цій же самій посаді при тій самій кількості обов’язків отримує на 23,3% менше за чоловіка в Україні.
– А чому так відбувається?
– Це відбувається абсолютно з об’єктивних причин. Насправді ця проблема є скрізь у світі. Уявіть, що ви роботодавець і берете на роботу жінку дітородного віку. Треба дуже багато інвестувати в людину, щоб вона потім давала економічний ефект.
Роботодавці досить прагматичні люди і зазвичай розмірковують так: я візьму її на роботу, а вона захоче піти в декретну відпустку і треба знову наймати нового працівника, знову інвестувати в тренінги, відправляти на семінари, конференції і це знову витрати.
Якщо жінка йде на півроку чи на 3 роки в декрет – роботодавець втрачає свій ресурс, тому враховуючи ці ризики дає відразу нижчу зарплату. І це відбувається скрізь.
Що ж стосується державного управління. Так, тут є ранги службовців. Але питання в тому, що знову ж таки жінка на певний час випадає і вже не може робити кар’єру таку як чоловік. Тобто тут інша проблема. І в принципі ці проблеми в світі вирішуються. Це справа держави відкоригувати ці всі питання.
– Цікаво як вирішують подібні питання в інших країнах?
– Дуже гарні практики є в Швеції. Вони вже багато чого спробували. Наприклад, в них є така практика, що жінка 50% часу працює і 50% часу чоловік. І ці 50%, що працює жінка та чоловік компенсуються державою.
В нас таке глобальне питання потребує свого вирішення, адже чоловіки і жінки дискриміновані по-різному. Жінки мають менші економічні можливості, меншу заробітну плату і, як наслідок, менше можливостей заощаджувати. А чоловіки працюють понаднормові години і психологічно є годувальниками. В нас є стереотип, що чоловік – це годувальник. Жінка собі може дозволити піти в декретну відпустку, або навіть займатися домашнім господарством і слова ніхто не скаже, а чоловік має працювати. І ці стереотипи дуже негативно відбиваються на суспільстві, а особливо в період таких криз як сьогодні.
Ця пандемія об’єктивно призведе до економічних проблем. У нас буде економічна криза, зважаючи на те, що відбувається зараз з підприємцями, малим та середнім бізнесом.
– В нас є дані, що значна кількість жінок зупинили свою підприємницьку діяльність під час карантину. З них 91% – це жінки фізичні особи-підприємці у сфері дошкільної освіті, 87% – початкова освіта, 94% – це послуги краси і 72% – туристичні агенства. Як малому та середньому бізнесу виживати в цих умовах?
– Їм буде дуже не солодко виживати. Звичайно легше самозайнятим особам, які продають інтелектуальні послуги: консультанти, юристи, бухгалтери. Вони зараз можуть працювати онлайн. І в принципі, всі хто може перевели зараз свою роботу в онлайн, щоб хоч якось заробляти.
А от дуже важко зараз власникам малого бізнесу. Я, як економіст і людина, яка має фах з державного управління розумію, що державі треба дуже сильно попрацювати, аби врятувати малий бізнес.
Якщо говорити про жінок-бізнесменок, то серед власниць і топ-менеджерок найбільше їх у мікробізнесі.
26% – серед топ-менеджерок і 28,9% – серед власниць мікробізнесу. А мікробізнес – це до 10 осіб. Це малесенькі підприємства і це той бізнес, що постраждає найбільше.
У великому бізнесі зараз трохи більше 18% жінок серед топ-менеджерок, у середньому бізнесі – 24%, малому – 16%.
Серед власниць більшу частку займає мікробізнес, малий – 22% і середній – 27%. Тобто жінки складають десь трохи менше третини.
– А от виходячи із цього, можливо, ми можемо дати якісь поради стосовно фінансів. Як правильно пережити кризовий стан?
– Оскільки я особа трішки іншого фаху – можу сказати з точки зору держави.
Жінки-підприємці озвучують дві проблеми. Ніхто не позбавляє сплати ренти за приміщення. Тобто треба якісь відстрочки по сплаті. Також жінки взяли кредити на бізнес і зараз не можуть їх повернути.
Потрібно щоб наш уряд зініціював програму у співпраці, наприклад, з банками України, аби компенсувалася з бюджету частина відсотків або надання гарантій під кредити. Можна зробити ці всі програми, продумати їх, щоб захистити цих жінок.
Я проти того, щоб просто компенсувати та давати гроші, адже економіка має працювати. Та якщо хоча б дадуть допомогу у виплаті кредитів, то це буде вже хороша допомога.
Закриття бізнесу – означає не тільки те, що підприємець втрачає доходи, а ще й те, що всі наймані працівники втрачають.
Що стосується жінок-найманих працівниць, то дуже багато їх зараз звільнили, багатьох відправили на неоплачувані відпустки і люди втрачають можливості підтримувати ці надходження. Купівельна спроможність падає, а це означає, що коли криза закінчиться – люди просто не зможуть купувати товари. В свою чергу це призведе до того, що той же самий бізнес буде загинатися.
Більше того, буде зростати неформальна економіка. Неформальна зайнятість – це в основному самозайняті підприємці. У нас дуже високий відсоток самозайнятих фізичних осіб-підприємців які працюють в неформальному секторі. Причому частка жінок там складає 74%, частка чоловіків – 70%. Тобто це люди, які працюють без соціальних гарантій, наприклад, члени родини безоплатно.
Неформальна економіка – це грубо кажучи тіньова економіка. І це проблема, адже в період кризи ця частка зростатиме.
– Економічна криза, про яку говорило вже багато експертів стосується не лише нашої країни, а всього світу. Чи є якісь відмінності? Можливо нам можна перейняти досвід інших країн і якось допомагати нашим підприємцям?
– Коли ми говоримо в контексті гендерної рівності, то ці економічні розриви, а особливо в зарплаті, відрізняються по регіонам. Я назвала вам цифру 23%, а наприклад в Донецькій області цей розрив – 36%. Це призводить до розривів у пенсіях, який становить 30%.
Ось дані по деяким областям:
В Донецькій області пенсійний розрив – 51%; в Луганській – 47%; в Києві – 38%; в Закарпатській – 13%; Чернівецькій – 14%. А в західних країнах цей розрив набагато менший. І всі ці диспропорції які існували в економіці до кризи тепер стануть тільки гіршими.
Ще цікавий момент стосовно зарплат. В нас жінки зайняті в основному в галузях бюджетної сфери – освіта, здоров’я, де зарплати нижчі. У фінансовій сфері високі зарплати, але там більший розрив. Так, на початку 2019 року зарплата чоловіків у фінансовій сфері складала в середньому за місяць трохи більше 21 тисячі гривень, а зарплата жінок трохи більше 13 тисяч.
Чоловіки в основному працюють в галузях промисловості, інформатизації. Це називається горизонтальна сегрегація зайнятості. Тобто у нас в менш оплачуваних сферах сконцентрована жіноча зайнятість. Ще існує вертикальна сегрегація зайнятості – коли жінки працюють на посадах молодшого і середнього рівнів. Тобто жінок набагато менше серед топ-менеджерів.
Через всі ці деструкції в економіці і гендерні розриви, Україні буде важче пережити кризу. Особливо велика проблема захисту жінок із вразливих груп. Наприклад, серед людей, зареєстрованих в територіальних центрах соціального обслуговування – жінки становлять 70%.
І в нашій країні, в принципі, це пов’язано із серйозним розривом тривалості життя жінок та чоловіків, який становить 10 років. Причому він також розрізняється по областях. Так, найбільший розрив 11,5 років – в Чернігівській області, в Житомирській і Волинській. Це я говорю про гендерний розрив тривалості життя. Тобто якщо ми віднімемо тривалість життя жінок від тривалості життя чоловіків, ми отримаємо число, яке показує на скільки жінки живуть довше.
Також в мене є цікаві цифри, в яких областях найдовше живуть жінки. В Івано-Франківській – 78,6 років, в Тернопільській – 78,4 і у Львівській – 78, 4. А найменше жінки живуть в Закарпатській і Одеській – трохи більше 75-ти років.
Що стосується очікуваної тривалості життя чоловіків, то найдовше чоловіки живуть в Чернівецькій області – там вони живуть майже 70 років. Трохи менше в Івано-Франківській і Тернопільській.
А найменше живуть чоловіки в Житомирській – 64,8 років і в Київській – 65 років. До речі, в місті Києві живуть довше, а от в Київській області живуть менше.
Дуже серйозним фактором тривалості життя саме чоловіків є серйозна ситуація зі стресостійкістю. До речі, це поглиблюється в умовах економічної кризи, адже чоловіки в нас більше піддаються стресу, вони більше переживають і в них дуже висока частка серцево-судинних захворювань та серйозні проблеми із репродуктивною функцією.
Жінки навпаки кризу краще переживають, швидше знаходять роботу і легше відновлюються, бо вони більш гнучкі, їм треба думати чим нагодувати родину. І той факт, що в нас у суспільстві все покладається на чоловіків – це теж неправильно, адже чоловіки частіше в стресі.
Взагалі питання гендерної рівності полягає в тому, щоб дати рівні можливості та права жінкам і чоловікам. Зараз, наприклад, є дуже багато сімей, де жінка заробляє більше чоловіка тому що родина вирішує, хто краще справляється з ситуацією в період кризи.
-Хто найбільше залежить від соціальної допомоги?
– Я вже говорила про те, що в територіальних центрах більше 70% жінок. Більше того, що стосується державної допомоги та соціальних виплат – там 71% жінок. І взагалі, якщо взяти сукупний дохід жінки і чоловіка, то у чоловіка будуть превалювати доходи від зайнятості, а в жінки велику частку складають надходження від соціальної допомоги, допомоги від родичів і так далі. Тому звичайно в ситуації економічної кризи – більше будуть страждати малозабезпечені верстви населення, матері-одиначки, матері дітей з інвалідністю, жінки з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи.
Що стосується жінок з інвалідністю – там взагалі зараз серйозна проблема і в доступі до ліків, і в доступі до інформації. Наприклад не у всіх є інтернет і не у всіх є доступ до якісної інформації. Також не вистачає надання соціальних послуг вдома, адже немає потрібної кількості людей.
Якщо говорити про жінок внутрішньо переміщених – то там інша проблема: тобто дуже багато осіб без реєстрації.
– А як таким жінкам можна допомогти? Наприклад, внутрішньо переміщені жінки. Як вони можуть сидіти вдома і заробляти. Наприклад, якщо в них є інтернет і вони можуть придумати якісь онлайн-послуги – це буде працювати?
– Так, звичайно. І до речі, цей карантин виявив таку проблему, що не так багато людей по всій Україні вміють просувати онлайн-послуги чи вести бізнес через інтернет. Цьому насправді навчають людей. Є тренінги як це все правильно організувати, як користуватися соціальними мережами, як правильно продавати через інтернет.
Але виявилось дуже багато недоліків навіть в системі освіти. Зараз триває дистанційне навчання, але, на жаль, не кожна дитина має доступ до персонального комп’ютера. Це було державою не прораховано по відношенню до бідних людей чи багатодітних сімей, де один комп’ютер.
Навіть в умовах коли обмежені кошти – можна багато зробити для мобілізації громад, громадських організацій, волонтерів. Необхідно розвивати цей сектор, щоб він працював і соціальні працівники доходили до людей, які дійсно потребують цих послуг.
Крім того, треба взагалі розуміти скільки в нас цих людей, адже навіть з доступністю до послуг є дуже багато проблем.
І як ви знаєте багато послуг перевели в онлайн, але знову ж таки не всі люди можуть користуватися ними. Навіть далеко не всі сайти подають інформацію, яка доступна людям з обмеженими зоровими чи слуховими можливостями. Це ж ніхто не продумує.
Якщо підсумовувати, то єдиний позитивний момент у цій всій ситуації можна побачити в тому, що всі проблеми тепер випливли на поверхню. І, можливо, ми зі свого боку, як представниці ООН Жінки зможемо артикулювати їх більш чітко і добитися, щоб наші рекомендації були враховані і наша країна відповідала європейським стандартам.
Також по темі: Карантин з агресором: як запобігти домашньому насильству? – Інтерв’ю Юлії Зорій із психологинею Наталією Орловською
