Ведучий програми “Ранок у великому місті” на телеканалі ICTV2, ветеран, співзасновник та президент МБФ “Альянс ветеранів” Олександр Швачка став гостем нового епізоду Всеукраїнської програми ментального здоровʼя “Ти як?” та Координаційного центру з психічного здоровʼя Кабінету міністрів України. Проєкт ініційований Оленою Зеленською і піднімає тему ментального здоровʼя.
Олександр Швачка разом з експерткою Координаційною центру Ольгою Горбаньовою поговорили про стійкість як вибір, про те, як плекання стійкості стає способом життя та як разом ми можемо та вже стаємо сильнішими.
А також про особливості комунікації з ветеранами, питання ветеранської політики і як роль телеведучого допомагає Олександру нести соціальну місію – зібрали головне з інтервʼю.
– Олександре, перше запитання вже традиційне. Ви як?
– По-різному насправді. Як і всі українці сьогодні.
– Сьогодні в Україні так багато говорять про стійкість. А який рецепт стійкості Олександра Швачки?
– Якщо ти впав, то маєш встати і рухатися вперед. Ти повинен шукати способи відновлюватись, коли тобі важко. Всі люди різні і кожен це може робити по-своєму. На когось позитивно впливає спорт, а на когось вишивання хрестиком. Якщо ви відчуваєте, що вам тяжко і тягнете цей тягар вже досить довго – то значить вам час звернутися по допомогу чи до людини, чи до улюбленої справи.
Ось, наприклад, в моєму житті спорт відіграв дуже важливу роль. За допомогою спорту я зрозумів що відновлююсь. Він допоміг мені очистити мозок від зайвих думок, а ще – знайти багато друзів та середовище, в якому мені комфортно. Перш за все, це мої побратими, мої друзі, з якими ми зараз заснували благодійну і громадську організацію “Альянс ветеранів”.
Загалом спорт допоміг стати стійкішим ментально. Щоразу, коли ми проходимо крізь якісь проблеми, ми стаємо більш стійкими і гнучкими. Це в подальшому допомагає дивитися на проблеми вже з іншої сторони.
В 2022 році я й не міг подумати, що в кінці 2023 року ми разом з ветеранами з 8-ми чоловік, з яких 7 мають ампутацію нижніх кінцівок поїдемо в Мадрид, де будемо тягнути 4 вантажівки загальною масою 36 тонн в упорі сидячи за канат і протягнемо їх на 20 метрів за 30,69 сотих секунди. Тим самим встановимо світовий рекорд і це все в рамках змагань “Сильні України” під егідою Міжнародного фестивалю заснованого Арнольдом Шварценеггером “Arnold Sports Festival”, який проводиться як США, так і в Європі. Повернувшись з Мадриду, я поїхав до США, де пробіг свої перші 10 км в складі збірної україни на 48-ому Марафоні морської піхоти у Вашингтоні.
Такий досвід приніс також неймовірний заряд емоцій і безліч нових знайомств. В такі моменти ти розумієш, що немає нічого неможливого в цьому житті. Головне, щоб була ціль і бажання.
Далі я теж продовжив долучати хлопців до змагань. Відчуваючи, що це допомагає мені, я вирішив допомагати своїм побратимам. Не лише спорт відновлює, а й саме спілкування, ветеранське комʼюніті відновлює. Ти розумієш, що ти не один такий у цьому світі і що з тобою поряд побратими, які теж після важких травм і які теж переживають те саме. Коли ти спілкуєшся з ними, то самозцілюєшся.
Також по темі: Ветеран і ведучий ICTV2 Олександр Швачка виступив перед стипендіатами Завтра.UA Фонду Віктора Пінчука Ведучий-ветеран каналу ICTV2 Олександр Швачка став учасником кампанії «Будь другом. Собі теж» Що читають військові: Ведучий-ветеран ICTV2 Олександр Швачка долучився до ініціативи KyivBookFest та УІК до Тижня читання– А що допомагає знайти цю силу, коли ти наодинці із собою і тільки вирішуєш, як врятувати себе?
– Допомагає жага не здаватися, розуміння того що війна триває і ми не маємо права опускати рук. На цьому етапі дуже важлива підтримка рідних і близьких. Це дуже сильно надихає продовжувати далі крокувати та відновити в собі віру. Загалом, на цьому етапі дуже важливо саме спробувати. Коли людина вже прийшла і спробувала – вона відновила в собі віру таким чином.
– Тема ментального здоровʼя особисто для вас дуже близька. Ви про неї говорите на широкий загал і ви також були амбасадором комунікаційної хвилі української програми “Будь другом. Собі теж”. Ця хвиля була присвячена чоловікам і ви сьогодні неодноразово згадували ваших побратимів. Наскільки важливо усвідомити чоловічій частині українців те, що потрібно звертатися по допомогу. Щоб ви порадили, щоб це зрозуміти?
– Потрібно розуміти, що звертатись по допомогу – це не слабкість. Ти навпаки стаєш кращим і набираєшся досвіду. Наприклад, коли ти звертаєшся за порадою до друга – в цьому ж немає нічого поганого? Але друг не в кожній ситуації може допомогти і все-таки варто звертатися до спеціаліста.
– Олександре, ви в нашій країні стали першим ведучим ветераном. Розкажіть, як це сталося? Розкажіть детальніше про цей досвід.
– Сталося це завдяки спортивним змаганням. Я доволі часто давав коментарі, а телеканал ICTV був нашим головним інформаційним партнером. ICTV і Starlight Media доволі часто підтримують ветеранські проєкти. В один прекрасний день мені зателефонував Андрій Слободян (виконавчий продюсер проєкту – прим. ред.) зі словами: “Олександре, ви готові пройти кастинг у нас на телеведучого?”. Я дуже здивувався, бо це взагалі далека від мене сфера, але все одно вирішив спробувати. До того ж, це важлива соціальна місія – надихати побратимів крокувати вперед, незважаючи на важкі травми. Також це робота з нашим суспільством, яке, на жаль, не готове як зустрічати хлопців з травмами на вулиці, так і реагувати на це все.
– Ви згадали про комунікацію з ветеранами. Дуже часто ми зіштовхуємося з тим, що люди не знають як правильно, але відчувають, що хочуть це зробити. Можливо дасте якісь поради?
– Найважливіше – не ховати очей. Можна просто кивнути головою, покласти руку на серце і сказати “дякую”. Можна підійти і запитати чи можна обійняти, або просто показати серденько. Тобто найголовніше – це не ховати очей, а там вже далі як вам ближче до душі.
Хочеться звернутися до всіх: ви не уявляєте, як ви можете цим підняти бойових дух і ветерана, і діючого військового. Головне – підтримка. Особливо тих, хто зараз воює. Особливо тих, хто з перших днів.
– На що на вашу думку потрібно звернути увагу в питанні зустрічі ветеранів на рівні громади?
– Це важке питання. Щодо ветеранської політики тут повинна держава вирішувати яким чином вона може підтримати. Тут виникає питання: це має бути повернення ветерана в суспільство, яке було чи в інше суспільство? Тобто держава має визначитись і на підставі цього вже вирішувати як зустрічати ветеранів.
– Хтось відстоює позицію, що життя зупиняється під час війни і ми не можемо радіти чи мріяти, а хтось навпаки. Як щодо вас?
– Мрія у нас у всіх одна. І перш за все треба жити зараз війною, але й памʼятати, що війна – це місце, де теж продовжується життя. Просто тепер є постійна загроза твоєму життю. Якщо ми будемо постійно у важкому психологічному стані – це може загрожувати болючими наслідками. Пропрацьовуйте свої травми і не несіть їх на своїх плечах. Радійте життю і думайте над тим, як допомогти ближньому, країні і собі.
