До Дня Збройних сил України, який відзначається 6 грудня, телеканал ICTV2 підготував спецпроєкт, в якому зірки каналу, які захищають батьківщину, відповідають на запитання про життя і війну, силу духу і почуття, які проживають.
Зірка «Дизель Шоу», серіалів каналу ICTV2 «Пес Альф» та “Дільничний з ДВРЗ” Олег Іваниця ще до 24 лютого 2022 року займався виключно творчістю, а сьогодні – служить в ППО. Із перших днів великої війни актор і сценарист вступив до лав Тероборони, потім працював у рекрутингу і на початку цього року перевівся до ППО. Тепер він санітар-водій у медичній службі, а ще допомагає підрозділу з медіа-супроводом.
В інтервʼю до Дня ЗСУ, Олег Іваниця відверто розповів про військову роботу та свою родину, а також про день, який назавжди змінив його життя.
День, який назавжди змінив ваше життя…
Це дні народження моїх дітей. У мене їх четверо, і кожен із цих днів став для мене особливим. Оля – моя старша донька, їй 25. Вона доросла, самостійна, зі своїм унікальним поглядом на життя. Часом наші думки розходяться, але це чудово, адже вона шукає власний шлях. Остап, йому 17 років, наче створений для ідеального суспільства: абсолютно неконфліктний, я не пам’ятаю, щоб він колись підвищив голос. Я навіть хвилювався через це, тому водив його на карате — у нашому суспільстві важливо вміти захистити себе. Якось він заступився за дівчину в маршрутці, і я був надзвичайно гордий. Оресту зараз рік і два місяці. Він вже ходить і починає говорити. Це час, коли виявляється його особистість, і я з нетерпінням чекаю, що буде далі. Аніті –11 років, вона школярка: весела, розумна, з експериментами і у зачісках, і у поглядах на життя.
Чи був у вашому житті момент, коли здавалося, що все втрачено?
Такого моменту в мене не було. Але були моменти, коли здавалося, що життя може закінчитись. Пам’ятаю, були на Сході, в п’ятьох кілометрах північніше Бахмута. Це був період інтенсивних штурмів росіян. У небі літали «Гради», фосфор, артилерія. Дивитися на Бахмут було дуже страшно. Утім, я завжди думав про своїх дітей і про те, що мої ідеї, мої погляди залишаться жити в інших людях.
Чи доводилося вам підтримувати побратимів і рідних?
Мені пощастило, що серед побратимів не було людей, які б впадали в ступор чи паніку. Ми завжди допомагали одне одному. Особливо теплими залишаються спогади про перші місяці війни. Тоді була неймовірна синергія — кожен підставляв плече.
Звісно, я постійно підтримую свою родину. Завжди казав: «Війна скоро закінчиться, скоро буде перемога». Зараз, правда, моїм прогнозам уже ніхто не вірить (сміється).
Що допомагає вам боротися зі страхом?
Усвідомлення того, що ти робиш. Під час обстрілів я чищу зброю, налаштовую обладнання, зміцнюю позицію. Роблю те, що можу тут і зараз. Це допомагає зосередитись і не піддаватися страху.
Як змінилися ваші відчуття за майже три роки війни?
Я відчуваю радість за те, що ми вистояли. Ми не дали ворогу зайняти великі території. Але водночас є апатія: люди втомлені, важко економічно, ніхто не знає, що буде завтра. Втім, є й ті, хто готовий допомагати армії, готовий боротися. Це дає надію.
Що б ви сказали українцям сьогодні?
Все буде добре. Ми молодці, але нам є куди рости. Наші діти житимуть у гарній країні, якщо ми зараз не розслабимось. У нас є за що боротися, і ми це зробимо.
З ким би ви хотіли поговорити, якби випала нагода?
З Робіном Вільямсом. Він актор, якого, на жаль, вже немає з нами. Я хотів би зрозуміти, як йому вдавалося бути таким органічним. Мій улюблений фільм із ним — «Король-рибак».
Перемога для вас — це…
Безпека моєї держави та моїх близьких. І можливість нормально жити, розвиватися. Як-то кажуть, жити-поживати та добра наживати.
Що зробите першим після перемоги?
Здам автомат (сміється). А потім хочу поїхати в Карпати чи до моря. Після обмежень на службі хочеться відчути готельний комфорт. Хочу звернутись до військовослужбовців, побажати сили. Ми дійсно круті, ми відстояли те, що не кожен зміг би. Це титанічна робота. І дуже хочеться, щоб всі повернулись до себе додому.
Також по темі: Євген Григорʼєв: Іноді уявляю наш день перемоги: коли всі сміються від щастя і плачуть від пережитого горя. Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ Олександр Швачка: "Не пригадую моменту, щоб хотілось опустити руки. Але були важкі часи після поранення". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ Дмитро Сова: "Про таких сильних, прекрасних людей, як мої побратими, хочеться писати і знімати". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ
