5-6 жовтня у Києві відбувся просвітній фестиваль «Освіта Дивосвіту 2024». Генеральним телевізійним партнером заходу став телеканал ICTV2.
Ця подія поєднала два формати: виставку для батьків та майбутніх учнів, де представлені освітні можливості — від дитячих садочків до програм для дорослих, і форум, присвячений обговоренню майбутнього освіти та трансформацій, які зараз так потрібні суспільству. Протягом двох днів експерти з різних сфер ділились своїм досвідом і практичними кейсами щодо освіти та соціальної взаємодії.
Одним із ключових спікерів фестивалю став отець Андрій Зелінський, політолог, військовий капелан, співзасновник Української академії лідерства. Його виступ надихнув слухачів на переосмислення історії, освіти та людської свободи. У цьому інтерв’ю ми поговоримо з отцем Андрієм про сучасну освіту, її роль у формуванні вільної нації, а також про феномен Софійного Дивосвіту — простору особистого становлення та реалізації людської гідності.
Чому, на Вашу думку, тема освіти є настільки актуальною саме зараз, особливо в контексті подій в Україні?
Майбутнє України сьогодні сидить в окопах і за шкільними партами. Освіта – також фронт. Тут ми виборюємо Україну нової якості, за яку сьогодні платять життям численні українці. Країна вільних і гідних людей, де права і свободи кожного поважаються та захищені державними інституціями, де людина може реалізувати власну мрію як спосіб реалізації своєї свободи. Тому саме сьогодні час подбати також про якісну та ефективну освіту, яка б дозволила наступному поколінню українців стати більш сильними та здатними захистити своє майбутнє від зовнішніх загроз і внутрішніх неспроможностей у контексті глобальних трансформацій і викликів.
Можете детальніше розкрити поняття “Софійний Дивосвіт”? Які його основні характеристики та як він пов’язаний з освітою? Чи може освіта стати інструментом для створення вільної нації?
Людина народжується в мандрівці. Ми себе щоденно обираємо, мандруючи стежинами нашого життя. Кожен крок – особистий вибір. Кожен напрям також. Наш дотик до реального стає словом. Людина невпинно пише власну особистість, одягаючи досвід пережитого у відповідні вербальні конструкції, що реченнями виструнчують життя у текст. Людина – текст. Ми розповідаємо себе світові, іншим людям і навіть самим собі, вичитуючи власним словником із потоку подій і присутностей. Мова стає операційною системою, завдяки якій індивідуальна свідомість конвертує сприйняте реальне в усвідомлену реальність. Така реальність може стати нездоланним валом навколо особистої свободи, не дозволяючи людині виглянути поза межі символічної дійсності.
У кожного «я» існує власна історія, а історія – це таки розповідь, текст, у який потрапив чийсь досвід. Свобода розпочинається з кроку за вали, за визначені особистим словником індивіда способи сприйняття світу, ставлення до нього, до інших людей і до себе, рівно ж як і відповідна цьому ставленню діяльність. Оскільки така визначеність може нездоланно обмежувати людську свободу, необхідно прорватися крізь мову, в якій для нас присутній світ, знайти шляхи поза межі звичного вербального конструкта світу – здивуватися. Подив – герменевтичний ключ до альтернативного читання реальності. Нас дивує те, що відрізняється від звичного, буденного, приборканого, «правильного». Відтак, саме подив стає містком до нового читання реального і його конвертації в реальність.
Дивосвіт – Батьківщина вільної людини. Тут саме моя свобода надає значення подіям і присутностям, саме вона визначає контури фокуса моєї свідомості. А те, що має для мене значення, стає ресурсним, живить серце і не тільки. Дивосвіт – це той вимір мого особистого буття, де я почуваю себе вільним, здатним, спроможним – людиною. Це – простір становлення особистості, мандрівка в напрямку реалізованої мрії, текст моєї свободи.
Софійним Дивосвітом називаю простір індивідуального становлення, впорядкований «Софією», мудрістю буття, що на соціальному рівні може проявлятися як набір ціннісних орієнтирів і життєвих принципів, що лягали в основу й нашого національного буття. Софійний Дивосвіт – це Україна як земля вільних людей, що формували суспільний лад на основі важливих для нашої національної самобутності цінностей, таких як, до прикладу – свобода, гідність, соборність, справедливість тощо. Освіта в такому випадку стає знаряддям для визволення з лещат історії долі вільної людини та майбутнього вільної нації. Дивосвіт вільний від ідеологічних конструктів, завдяки яким одна група людей здатна домінувати над іншою. Злагоджена взаємодія тут відбувається завдяки «мостам», цінностям, що нас обʼєднують у єдину спільноту різних людей.
Тема вашого виступу на форумі – “Лицарі Софійного Дивосвіту, або як перемогти історію”. Хто вони, сьогоднішні лицарі і яка їх роль в освіті майбутнього?
Найбільшою загрозою для Софійного Дивосвіту є «Темрява». Найперше тому, що в темряві годі розгледіти контури конкретної людської присутності, гідності та значення людської особистості: людина зникає на тлі колективних ідеологічних проєктів. А світ людей творять таки люди, не теоретичні колективні форми людства чи абстрактної людяності. Архітектором Дивосвіту завжди залишається людина вільна та гідна. Така людина стає Лицарем Софійного Дивосвіту.
Якщо історія – це текст про події минулого, якому властиво редукувати дійсність до необхідного ідеологічного стандарту, позбавляючи її відтінків і напівтонів, то мова, якою ми переповідаємо нашу історію, стає носієм усіх можливих вірусів, що замешкали в ній як результат пережитих колективних травм. Сильнішим за історію є саме життя. Тому Лицарі Софійного Дивосвіту – це ті з нас, хто сьогодні, як і колись, долають темряву, прориваються крізь ідеологічне ретушування, втілюючи власну свободу, являючи світові людину вільну та гідну, особистість з горизонтом.
Вони роблять це, як Семен, «засіваючи лани» – якісною та ефективною взаємодією зі світом, з матеріальною дійсністю, з природою, з власним тілом, їхня свобода має онтологічний ресурс і не виснажує себе в процесі самореалізації; «прокладаючи мости» – формуючи ціннісно орієнтовані соціальні мережі, що уможливлюють якісну комунікацію та злагоджену взаємодію, забезпечують індивідуальну свободу соціальною спроможністю; «запалюючи зорі» – підсилюючи своєю присутністю людське в людині, відкриваючи трансформаційну силу власної свободи. Ми знаємо чимало з них, а от про багатьох, на жаль, забули: вони не потрапили у фокус уваги ідеологічних архітекторів національних історичних наративів. Правда про нас вимагає від нас відваги визволити із темряви забуття памʼять про тих, хто своїм життям і подвигом у різних суспільних вимірах творили наш з вами Софійний Дивосвіт.
Ви часто говорите про важливість подиву як методу відкриття світу. Як цей філософський підхід можна застосувати в освітньому процесі для виховання майбутніх лідерів
Світ змінюється. Трансформаційні процеси сьогодення набули глобальних масштабів і стосуються майже усіх сфер людського життя та суспільних відносин. Навіть у розвинених ліберальних демократіях спостерігаємо тенденції до послаблення демократичних традицій на користь «ефективному» централізованому порядку. Свобода індивіда перестала бути утопічною ідеєю, за яку готові боротися та помирати усі, а перетворилася на ідеологічний концепт легітимації політичних режимів. Сучасні технології дозволяють більш ефективний спосіб контролю за поведінкою та мисленням громадянами, виправдовуючи це необхідністю запобігти незворотним наслідкам сьогоднішніх викликів.
Свобода стала заручницею зручного концепту безпеки. А за таких умов якісна взаємодія з реальністю, що уможливлює суспільний поступ, стає майже неможливою. Відповіді на проблеми сучасності не відшукати у рамках ментальних парадигм, що її конституюють. Необхідний вихід за вали. Відважна спроба поглянути на світ по-іншому. У контрольованому інформаційному просторі альтернативні моделі реальності не мешкають. Потрібен подив! Здивування – це спонтанна реакція нашої психіки на те, чого не помічали досі, вихід поза межі звичного та ідеологічно зумовленого.
Подив налагоджує ресурсний – на емоційному рівні – звʼязок із дійсністю, значно ширшою за нашу про неї уяву. Науковий прогрес в історії та, відповідно, сучасні спроможності людства – результат чийогось подиву, що захопив чуття, зацікавив, захопив, а відтак – став потужним імпульсом до конструювання нової реальності. Школа може навчити дитину дивуватися, бачити те, чого відшліфованій шкільними програмами дитячій свідомості не помітити самотужки. Це важлива здатність лідера – бачити ресурс там, де іншим його годі помітити. Подив повертає людині світ.
Також по темі: Мудрість не купується, не продається, вона вимагає відваги