До Дня Збройних сил України, який відзначається 6 грудня, телеканал ICTV2 підготував спецпроєкт, в якому зірки каналу, які захищають батьківщину, відповідають на запитання про життя і війну, силу духу і почуття, які проживають.
Актор Євген Григор’єв відомий за ролями у стрічках “Носоріг”, “Наші Котики”, “Коли падають дерева”, недавньому фільмі “Редакція”. Зараз актор знімається в серіалі телеканалу ICTV2 «Повернення», де грає військового, що після поранення повертається до цивільного життя.
Євгену не треба було розповідати про війну, як і про те, що відчуває людина, яка повертається з бойових дій – все це він пройшов сам. Воював у складі батальйону «Вовки Да Вінчі», а зараз працює у рекрутинговому центрі Києва.
До Дня Збройних сил України ми поспілкувалися з Євгеном про початок великої війни, бойовий досвід і про те, яким він уявляє день перемоги.
Розкажіть про день, який назавжди змінив ваше життя…
Напевно як і у багатьох, це 24 лютого 2022 року. Вранці мене розбудив телефонний дзвінок – телефонував мій друг, також актор Владислав Мудрак. Він був у Дніпрі в той момент, і перше, що сказав: війна почалась. А я йому: та яка ще війна? Не хотілося в це вірити, але потім зайшов на новинний сайт – і все стало ясно. У мене були якісь думки, міркування, плани на день і на найближчий час, але той ранок все змінив. Не тільки плани, але й є моє життя.
Ви в Києві були?
Так, вийшов на балкон, а я живу на 13-ому поверсі, і побачив апокаліпсис: купу людей, з валізами і сумками, хтось кудись їде, хтось у чергах. Отак почався мій день. Сказав своїй нареченій, щоб збирала речі, зібрав свої, і ми поїхали до друзів.
За дві доби дівчат відправили в безпечні місця, а сам з другом, актором і побратимом Максимом Кириченком вирушили спочатку у військкомат, де довго стояли у чергах. А потім знайшли друзів, і пішло-поїхало…
Ви відразу вирішили, що підете на війну? Про що думали?
Тоді чітко знав, що звідси я нікуди не втечу. Добре пам’ятаю, що коли відправляв свою дівчину, здавалось, що це назавжди, у найкращому випадку ми можемо зустрітися років за 50 – все, як у фільмах. Було відчуття повної невизначеності, коли не знаєш, що може статися завтра, припускаєш найгірше…
Було відчуття, що все втрачено?
На третій день війни це трапилось. Довга історія, але в мене було відчуття, що тільки що вбили мого друга, а я буду наступним. Якщо в двох словах, то нас з другом прийняли за ДРГ-шників. Але я така людина, що ніколи не впадає у відчай, бо з будь-якої ситуації точно є вихід. І я вже в голові прокручував, як виправити ситуацію і вискочити з неї, але єдине, що придумав, була фраза: Не вбивайте мене, будь ласка. Ну так, і я, і мій друг вижили, так що це історія з гарним фіналом.
Як потрапили на фронт?
На початку повномасштабного вторгнення я разом зі своїм другом, одногрупником, побратимом, актором Максимом Кириченком долучився до ТрО, після чого доєднались до наших друзів в підпозділ «Гонор». Там командиром був Сергій Філімонов, що зараз є командиром батальйону «Вовки Да Вінчі». Після Київської компанії хлопці вирушили воювати на Схід, а нас з Максимом прикомандирували до охорони фонду Сергія Притули. Через півроку наприкінці 2022-го вже офіційно ми приєднались до ЗСУ, де продовжили свій бойовий шлях в роті «Гонор», у складі батальйону «Вовки Да Вінчі». Зараз виконуємо обов‘язки рекрутерів, і є представниками Рекрутингового центру в м.Київ
У вас є бойовий досвід, мабуть, бувало іноді страшно?
Так. Але це не той випадок, коли ти стикаєшся з ворогом очі в очі – на такій лінії зіткнення я не був. Проте мені доводилося виконувати завдання відносно недалеко: дещо підвозив бійцям, запускав дрони. І так, все одно – було страшно. Мені допомагало те, що поруч були спокійні і впевнені побратими, і за якийсь час така впевненість з’явилася у мене.
Вам доводилося підтримувати близьких, друзів?
Так, це стосується й звичайного життя, але зараз через війну усі страхи загострилися. Мої батьки, наприклад, живуть у Прилуках на Чернігівщині, там і я народився. Буває, начитаються якихось новин про наступи і обстріли, і мені іноді доводиться заспокоювати. Так, кажу, щоб нікого не слухали, все буде добре. Кажу так, бо впевнений – саме так й буде.
Україна майже 3 роки у війні. Що відчуваєте зараз? Як вважаєте, ми адаптувалися до війни?
До деяких речей важко адаптуватися і звикнути, але так, ми живемо тривалий час у війні. Це нормальний процес, коли люди прилаштовуються, інакше ми просто не вижили. І якщо б в мене були діти – мабуть, в першу чергу піклувався про них, і не знаю, як склалося б моє життя. А оскільки я один, то сам вирішив свою долю.
Що б ви сказали українцям сьогодні?
Прості, але значущі речі: бути чесним з собою і вчиняти так, щоб не було соромно за себе. А ще хотілося б нагадати, що від нас усіх залежить, чи прийде сюди ворог. Ми всі за це відповідальні, а не тільки ті хлопців, що захищають усіх зараз на фронті.
Якби випала можливість, з ким би ви хотіли поговорити про те, що вас хвилює? І що сказали б?
Хотів би поговорити з Зеленським, але тет-а-тет, без камер, журналістів, політиків. Мені було б цікаво про деякі речи у нього розпитати, і отримати чесну відповідь. А про кіно поговорив би з Ді Капріо, з актором Денієлом Дей-Льюїсом.
Перемога для вас – це…
Це коли ти живеш життя, не думаючи про те, що завтра треба брати зброю до рук. Щоб всередині у нас не було розбрату, щоб ми раділи нашим мирним здобуткам. І щоб знали, що завтра у нас усіх буде.
Перше, що зробите після перемоги…
Пішов би з армії – раз і назавжди! А взагалі, я іноді уявляю наш день перемоги: коли усі сміються від щастя і плачуть від того, що пережили і побачили…
Також по темі: Олександр Швачка: "Не пригадую моменту, щоб хотілось опустити руки. Але були важкі часи після поранення". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ Олег Іваниця: "Були моменти, коли здавалося, що життя може закінчитись...". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ Дмитро Сова: "Про таких сильних, прекрасних людей, як мої побратими, хочеться писати і знімати". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ