До Дня Збройних сил України, який відзначається 6 грудня, телеканал ICTV2 підготував спецпроєкт, в якому зірки каналу, які зараз захищають батьківщину, відповідають на запитання про життя і війну, силу духу і почуття, які проживають.
Актор театру і кіно, зірка серіалів ICTV2 «Морська поліція. Чорноморськ» Дмитро Сова наразі має чималий бойовий досвід: стрілецький вишкіл та навчання на механіка, бойова робота у складі Повітряних сил, потім – фронтовий досвід у танковій бригаді, роті безпілотних систем. Зараз Дмитро працює у Першому центрі рекрутингу сухопутних військ ЗСУ.
Актор дав відверте інтервʼю до Дня Збройних Сил України, а також розповів про спогади 24 лютого 2022 року, власні переживання та страхи, а також чому рекрутингові центри – це панацея?
День, який змінив ваше життя, розділив на «до» та «після»…
Це 24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення. Я хотів й досі хочу зробити все можливе, щоб допомогти своїй країні перемогти і прогнати ворога. З перших днів я займався волонтерською діяльністю, бо у військо мене не взяли, приєднався до київської ТрО, де служив разом тестем. І за півтори роки від того дня мені прийшла повістка.
Яке було ваше 24 лютого?
На відміну від багатьох, я не чув вибухів, бо моя квартира знаходиться в цокольному приміщенні – мій власний бункер, як я жартую. Весь ранок телефонував друг, актор Женя Ламах, а я скидав його дзвінок, бо це заважало мені спати. А коли взяв слухавку, почув: «Діма, ти шо не знаєш, що відбувається? Війна почалась, друже…» Я зайшов у новини – і це змінило моє життя, думки, плани, геть усе.
Чи був у вашому житті момент, коли здавалося, що все втрачено? Що саме вам допомогло вижити в важкі часи? Хто підтримував вас?
Звісно, такі психологічні стани я переживав, як і усі інші. Але поруч зі мною – хороші люди, які мене надихають, які завше підтримають коли важко і темно… Це мої близькі – дружина, тесть, мої батьки, друзі, з якими я постійно на зв’язку. Побратими.Мені дуже пощастило з ними та звісно командири.
Добре пам’ятаю ситуацію, коли міг просто не повернутися… Це було важко, дійсно здавалося, що це кінець… Але поруч були побратими, яким я довіряв, і разом ми все ж таки вистояли.
Що вам допомагає боротися зі страхом, не піддаватися?
В екстремальних ситуаціях намагаюся діяти, щоб відволіктися і перенаправити свою енергію на щось дієве. В останній раз я навіть молився, це спрацювало як мантра – я заспокоївся. Настільки страшно, що ти не можеш перемикнутися, чимось займатися, ти в очікуванні того, що станеться. А так не можна – треба навпаки займатися чимось, і мене в цьому добре підтримали побратими. Бо якщо піддаєшся страху, він з’їсть тебе зсередини.
Україна майже 3 роки у війні. Що відчуваєте зараз? Чи згодні, що від лютого 2022 і до грудня 2024 ми пройшли великий шлях і змінилися?
Так, ми багато чого пройшли, бачили. І зараз я відчуваю стан суспільства, бо так само, як і інші емоційно реагую на корупційні скандали, на ухилянтів і запроданців, які виїхали з країни, на те, що військових погано забезпечують, адже на 20 тисяч важко прогодувати родину. Думаю, якщо б держава надавала соціальні пакети військовим – то не довелось би ТЦК хапати людей на вулицях. І тому рекрутингові центри здаються мені зараз панацеєю, бо можуть сприяти мобілізації, це більш чесна історія. Людина може через рекрутингові центри залишитись в своїй області, обрати свій фах – все для того, щоб бути корисною країні. Наприклад, сьогодні до нас в центр звернулася дівчина років 25 – вона хоче бути бойовим медиком у 3-ій штурмовій. Каже, вірю у підтримку, і якщо не йдуть хлопці, то треба нам…
Героїчна дівчини на відміну від багатьох хлопців.
Так, але також розумію, чому хлопці стають СЗЧ – у всіх різні ситуації і проблеми. Скажу так: я не знаю, чи пішов би зараз, на третій рік повномасштабного вторгнення на війну, знаючи про проблеми у війську. Ну як так: одні захищають країну і віддають найцінніше – своє життя, а інші просто набивають кишені, щоб потім втекти за кордон?
Проте мені пощастило, бо у мене як в Повітряних Силах так і Сухопутних військах було суперадекватне командування. Командир мого підрозділу РУБпАК «Пегас» одразу нам сказав: “Найбільше не люблю, коли хитрують. Ми маємо бути разом, допомагати один одному і швидко вчитися”. Можливо, це комусь може здатися дивним, але у нас так і було.
Що б ви сказали українцям сьогодні?
Сьогодні ми живемо на своїй землі завдяки тим людям, хто віддає своє життя зараз на фронті. І маємо бути гідними наших захисників. І мені хотілося, щоб люди кожний день ставили собі питання: що вони зробили для наших захисників? Задонатили, чи зібрали беспілотники або щось інше. Необов’язково сидіти в окопі, можна допомагати війську тут, знаходячись в тилу. У мене дуже багато знайомих, які допомагають фронту, пройшли вишкіл, а ще закривають шалені збори. Нам легше не стає, попереду – важка зима, весна, літо.
Якби випала можливість, з ким би ви хотіли поговорити? І що сказали б?
З політиками точно не став, бо я сам не політик. Якби була можливість поговорити з Зеленським, я би сказав те саме, що і вам. Поговорив би про актуальність і доцільність усіх реформ, не тільки армійських, а й суспільних. Ми не можемо стояти на місці, нам потрібно розвиватися і рухатися вперед, бо інакше можемо припинити існування.
А серед акторів хотів би подивитися, як працюють Том Гарді або Крістіан Бейл. Не став би у них нічого питати, вони знайшли свій інструмент самовиразу, і кожному актору треба шукати свій. Просто цікаво спостерігати.
А поговорив би з Далай Ламою або Ісусом Христом…
Перемога для вас – це …
Щоб не помирали наші українці. Не кажу про повернення територій – розумію, що це буде дуже складно. А ще мені б хотілося, щоб українці об’єдналися і допомагали одне одному.
Перше, що зробите після перемоги?
Все, що пережив і побачив, хочу оформити в історію, сценарій, зняти хороший фільм. Дуже багато навколо героїчних сюжетів з життя, коли звичайні прості хлопці майже три роки на передку, не ниють і не нарікають, а просто виконують свою надважку роботу. Якось мій побратим ,з дуже милим позивним «Мʼясник»,показав фотку сина: дружина повела малого на танці. А побратим мріє самому це зробити і на власні очі побачити перші успіхи сина… Але він вже третій рік на війні. захищає тих, хто водить своїх дітей на секції і мають змогу спостерігати , як вони ростуть. Про таких сильних, прекрасних людей, як мої побратими, хочеться писати і знімати.
Також по темі: Євген Григорʼєв: Іноді уявляю наш день перемоги: коли всі сміються від щастя і плачуть від пережитого горя. Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ Олександр Швачка: "Не пригадую моменту, щоб хотілось опустити руки. Але були важкі часи після поранення". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ Олег Іваниця: "Були моменти, коли здавалося, що життя може закінчитись...". Спецпроєкт ICTV2 до Дня ЗСУ