Поки карантин запобігає стрімкому поширенню коронавірусу, в умовах вимушеної ізоляції по всьому світу зростає рівень домашнього насильства. Останнім часом телефони «гарячих ліній» просто закипають від кількості звернень. Серед них, як правило, жінки і діти, які фактично залишилися наодинці з агресором. Як запобігти подібним ситуаціям та куди можна звернутися за допомогою? У прямому ефірі з’ясовувала ведуча програми «Ранок у Великому Місті» Юлія Зорій разом із Наталією Орловською — психологинею та експерткою з гендерної політики ООН Жінки у Міністерстві внутрішніх справ України.
— Наталіє, чому проблема домашнього насильства є настільки актуальною?
— Тому що досить великі масштаби цієї проблеми. Як щодо кількості жертв, так і щодо тих витрачених коштів, які йдуть на попередження цього насильства. Також потрібно розуміти, що саме масштаби цієї проблеми спонукають розглядати насильство як одну із форм дискримінації щодо жінок.
Можна виділити такі основні причини, чому ця проблема є настільки важливою.
По-перше, це порушення прав людини і причиною цих порушень, зазвичай, є ті певні стереотипні упередження, які існують в суспільстві стосовно соціальної ролі чоловіка і жінки.
По-друге, статистичні дані говорять, що 90% жертв насильства – це жінки. Та ж сама статистика говорить про те, що десь 50% страждають від психологічного насильства, практично третина від фізичного, економічного та сексуального. І досить часто жінки потерпають насильство саме від тих людей, які є досить близькими для них. Щоденно 137 жінок у всьому світі гинуть від рук своїх власних чоловіків. Навіть такі цифри говорять про масштаб та актуальність цього питання.
Також хотілося б згадати про домашнє насильство, де є діти: 80% дітей є або жертвами насильства, або вони відбуваються в їхній присутності.
Також варто зазначити, що досить часто в сім’ях відбувається не просто один якийсь вид насильства, їх може бути одночасно декілька.
— Ми звикли думати, що домашнє насилля – суто фізичне, але ви вже назвали декілька видів: економічне, моральне, сексуальне. Можете пояснити, що таке економічне та моральне насильство більш широко? Адже воно теж існує і нам потрібно вміти його розрізнити.
— Я вже озвучила, що понад 50% жінок страждають від психологічного насильства. Якось так склалося в суспільстві, що навіть певні образи вважають наче «нормою», але будь-які словесні висловлювання в адресу іншої людини, які принижують її гідність – це прояв насильства і ми маємо це розуміти.
Статистика говорить, що більше 10% страждають від економічного насильства. На мій погляд, причиною цьому є те, що стосується гендерних норм: коли жінка має виконувати не тільки роботу для матеріального забезпечення, а й значну кількість домашньої роботи.
— А як зрозуміти, що йде економічне насилля? Це коли чоловік не дає гроші?
— Можуть бути різні випадки і в тому числі, коли чоловіки не дають гроші, або досить чітко контролюють скільки витрачено.
Та на мій погляд — це вже ті норми, які йдуть в небуття. Сьогодні світ розвивається і ми повинні розуміти, що не можемо жити тими нормами, які утворилися, коли ще були такі знаряддя праці, як гарпун і мотика. Сьогодні ми вже працюємо в зовсім інших умовах та маємо інші знаряддя праці. І тому постає питання стосовно розвитку лідерських якостей жінок, аби вони могли самодостатньо себе позиціонувати в цьому світі і могли себе захистити.
Також варто пам’ятати, що насильство – це не просто якась сімейна справа чи особливості комунікації родини. Домашнє насильство – це протиправні дії, яким не має виправдання і про які ми просто не можемо мовчати.
— Як ви гадаєте, чи відходить вже поступово ось та норма, що «сміття із дому виносити не можна», «все що відбувається вдома – тільки тут варто вирішувати», «соромно комусь розказати чи соромно пожалітися». Те, що все потрібно вирішувати самостійно поступово відходить чи ні?
— Було проведено дослідження стосовно ставлення суспільства до домашнього насильства та виявлено, що все більше людей розуміє, що домашнє насильство — це те сміття яке потрібно виносити.
Досить значна кількість домашніх організацій працюють саме на те, щоб жінки розуміли свою цінність як людини. Не в підпорядкуванні біля чоловіка, а свою самодостатність та самоцінність.
— Чи вплинула ситуація із вимушеною самоізоляцією на рівень домашнього насильства?
— Так, для багатьох родин перебування в закритому просторі стало причиною домашнього насильства. Особливо це стосується сімей, де чоловіки більш агресивні, або не вміють контролювати свої емоції.
Ще хочу акцентувати увагу на стереотипні упередження про соціальні ролі чоловіка і жінки. Сьогодні вони є гальмом їхнього розвитку. Що я маю на увазі в розрізі домашнього насильства? Досить довгий час існував умовний розподіл на чоловічу та жіночу працю. Чоловік – це здобувач, годувальник. Жінки також заробляють, але паралельно ще й займаються домашньою справою, готують їсти, організовують для дітей навчальний онлайн-процес, прослідковують як виконуються домашні завдання. Але навіть і на цьому не всі обов’язки закінчуються, адже жінці ще й потрібно стати фахівцем з усіх предметів. До того ж, є багато жінок, які працюють онлайн і з них функціональні обов’язки ніхто не знімає. В загальному це приводить до втоми та перевантаження.
Щоб побачити ось ці гендерні стереотипи стосовно ролі жінки, кожна сім’я може провести звичайний експеримент. Протягом декількох днів вести облік часу, який витрачається чоловіком та жінкою в процесі роботи за 24 години. Після отриманих результатів побачимо, що варто відходити від консервативної норми, коли жінка має встигати все і до того ж робити все бездоганно.
Маємо розуміти, що всі ми люди, всі ми втомлюємось – і чоловіки, і жінки. Тому повинні індивідуально переглянути всі ті стереотипні норми, на яких виховувалися.
— А як в сім’ї чоловіку або дружині доносити, що потрібно якось рівномірно розділяти навантаження? Цього можливо досягти? Як «згладити» цей момент?
— Я велика оптимістка в цьому питанні і вірю, що дійсно можна. Перш за все, має бути бажання. Якщо хочеться затишку в сім’ї – завжди знайдуться методи. Той же самий метод обліку часу.
Звичайно, якщо конфлікт у високій амплітуді, то тут не можна говорити про якісь прийняття рішень. В таких випадках краще просто на деякий час відійти один від одного щоб заспокоїтися. Зараз є дуже багато технік саморегуляції: і через дихання, і через візуалізацію. Є цілий ряд технік, де можна просто заспокоїтись, а потім сісти і спокійно поговорити, розказати про свої потреби, вислухати партнера чи партнерку і потім разом приймати рішення. Має бути ось така індивідуальна робота.
Попередження насильства – це комплексне питання. Ми не можемо говорити що це тільки мають виконувати якісь державні інституції, адже це ще й відповідальність людей.
На мій погляд, важливо популяризувати саме партнерські стосунки, паритетні. Тобто, коли мають враховуватись особливості кожної людини, її вміння, бажання і можливості.
— Чи є якісь статистичні дані про зростання чи не зростання фактів домашнього насильства в період карантину? Бо я зустрічала дані про те, що у Франції виросла кількість на 30%, на Кіпрі теж 30%, в Аргентині 35%. Тобто збільшилась кількість звернень жінок на «гарячі лінії». А як у нас?
— Жертви насильства можуть звернутися за підтримкою до поліції і на телефони «гарячої лінії». Поліція – 102, телефон урядової «гарячої лінії» – 1547, телефонна «гаряча лінія» громадської організації «Ла Страда-Україна» за номером 16123.
За оперативними статистичними даними Національної поліції за тиждень до карантину в середньому за день було 1600-1650 звернень, а під час карантину – 1500.
— Тут хотілося б уточнити. Адже я слухала інтерв’ю Альони Кривуляк – директора департаменту Національних «гарячих ліній» «Ла Страда-Україна». І за її даними за місяць карантину було 2051 звернення, а до карантину – 1100-1200. Тобто на 40% збільшилася кількість звернень. А чому ж така розбіжність тоді?
— Я можу сказати тільки своє припущення. До поліції часто звертаються тоді, коли є безпосередньо небезпека життю, а на «гарячі лінії» за психологічними консультаціями
Звернення на телефони «гарячих ліній» може бути і просто як додаткова інформація. Поліція також цим займається, якщо є якісь звернення.
— А як законодавчо жінки чи чоловіки захищені?
— Я не юрист, щоб конкретно розбирати статті, в яких є покарання, але можу розповісти про загальні тенденції.
Національна поліція може виписувати тимчасові обмежувальні приписи. Тобто, коли поліція приїжджає на виклик – робить оцінку ризиків і на основі цього може виписати тимчасовий обмежувальний припис, щоб кривдник залишив своє місце перебування.
— Що б ви порадили, і як експертка з гендерної політики, і як психологиня, як діяти жінкам, які постраждали від домашнього насильства?
— Якщо підсумовувати, то питання домашнього насильства є комплексним. Його можна розглядати на трьох рівнях: політика держави, місцеві інституції та безпосередньо на рівні самої людини.
Ми з вами повинні розуміти, а особливо ті особи, які страждають від насильства, що цінність власного життя сильніша, ніж відповідність уявним нормам «якою має бути сім’я». Ми маємо розуміти, що ось це «не мовчати» сьогодні має бути №1.
Наступний момент – те, що стосується нашого суспільства в цілому. Ми можемо бачити прояви насильства, або потенційно в будь-який час стати свідками цього. В таких випадках ми повинні реагувати у той спосіб, який можливий для нас, але й звичайно завжди дбати про свою безпеку.
Саме відношення людей до домашнього насильства як факту має змінюватися, адже це злочин і ми ніколи не знаємо що буде завтра.
Як суспільство ми маємо відповідально віднестися до цієї проблеми, адже через реагування, допомогу і небайдужість можемо створити простір без насильства.
— Як розпізнати, що по відношенню до людини були вчинені факти домашнього насильства?
— Ззовні звичайно можемо побачити. Також можна прослідкувати поведінку людини. Не завжди постраждала людина може вголос про це сказати. Жінка або може голосно розмовляти, ніби показувати що в неї все добре, або навпаки замкнутися в собі, сумувати, не йти на контакт. Це і є ось ті маленькі дзвіночки, які можуть привернути увагу. А вже потім можна знайти якісь інші способи комунікації, щоб дізнатися про ситуацію в сім’ї.
Ось такі моменти візуального споглядання і психологічного стану – це є ті дзвіночки, які можуть дуже багато про що розказати.
Але разом з тим, ми маємо бути дуже тактовними, адже не знаємо всієї ситуації. І навіть якщо ми почнемо діяти з добрих якихось намірів – інколи можемо навіть зашкодити. Тому телефони «гарячих ліній» можуть бути корисними і для нас, щоб зрозуміти як себе повести в тій чи іншій ситуації.
Не бути байдужими – це наша велика сила! Адже якщо ми говоримо про проблему – це вже частина вирішення цієї проблеми.
Я б ще хотіла звернути увагу на те, що Міністерство внутрішніх справ розробили план безпеки. Якщо людина потенційно може бути жертвою – має розробити для себе план. Що це мається на увазі? Перш за все ми повинні думати про своє фізичне здоров’я: або мати певні телефони, або кодові слова, або якесь місце куди можна поїхати. Тобто у нас має бути план «А», «Б», «В» і для себе, і дітей, і тих хто поруч.
Ми вже поговорили про суспільство, про те як воно може допомогти, а також як має діяти постраждала особа. Та на завершення, я б хотіла зупинитися на тому, які є виклики на сьогодні для державних інституцій, органів місцевої влади чи органів місцевого самоврядування.
Нині значна кількість громадських організацій і соціальних служб перейшли в онлайн-режим, дають консультації, тому постає питання додаткових онлайн-сервісів і інформування про них, адже наше життя поступово переходить в онлайн і швидше за все ми маємо цьому вчитися. Можливо, варто запровадити якісь міждисциплінарні онлайн-форми, аби ми тримали «руку на пульсі».
Сьогодні жертвам насильства стало складніше звернутися по допомогу і може варто розширити ці можливості. Що я маю на увазі? Можна розширити ці можливості через аптеки чи продуктові магазини, де буде інформація «куди звернутися», «як звернутися» і ті люди, які там працюють стають теж вже дотичними до цього.
Якщо говорити стосовно контролю за дотриманням норм покарання кривдника за вчинені дії, то на законодавчому рівні виглядає все ніби не так і погано. Але кривдник не завжди отримує покарання саме через ось цей стереотипний гендерний підхід стосовно того, що це їхня приватна справа, самі розберуться.
Судова система має реагувати на дії кривдника як на факт порушення норм, а не як факт порушення моралі, які базуються на тих стереотипних уявленнях.
Также по теме: Як знайти баланс між роботою і сімейними обов’язками? – Інтерв’ю Юлії Зорій із соціологинею Оленою Стрельник
