Москва. Осінь. 41-й

Без категорії

Фільм створено в жанрі документальної драми — поєднання історичної документалістики, думок очевидців, ігрового кіно за участю акторів і масовки, а також новітніх досягнень комп’ютерної графіки. Поспілкувавшись з десятками очевидців і учасниками подій, творці фільму реконструювали почуті розповіді.

Восени 1941 року німецькі війська підійшли до Москви. Головною метою фашистів було захоплення столиці СРСР до настання холодів. Наприкінці жовтня бої точилися вже за 80-100 км від міста. Державний комітет оборони вирішив запрвадити в Москві і в прилеглих районах стан облоги…

ДУМКИ:

— Ми не прагнули сенсацій і викриттів міфів, яких про Москву 41-го складено чимало, — каже автор фільму Олексій Пивоваров. — Ми хотіли реконструювати ту епоху на рівні побуту і деталей. У якому випадку воєнний патруль мав право стріляти по вікнах? Що відбувалося у місті 15-16 жовтня — у дні «великої московської паніки»? Цей фільм — не суха історія, якою її подано в підручниках та наукових працях. Це безліч яскравих, особистих історій, розказаних тими, хто бачив усе на свої очі.

Факти:

— Під час початку повітряних обстрілів у метро переховувалося майже 350 тисяч людей. До їхніх послуг були надані мед- та агітпункти, питна вода, міні-бібліотеки і навіть акушерки — у 1941 в метро з’явилися на світ 217 дітей. На платформах розміщувалися багатоярусні нари — місця для дітей, жінок і літніх людей. Чоловікам доводилося спати на дерев’яних настилах, покладених поперек колій.

— П’ятихвилинне запізнення на роботу вважали за прогул. У 42-му прогульників направляли на фронт, у штрафні роти.

— Школи не працювали, і діти були без нагляду. Єдине, чого їх навчали, як правильно кидати «Коктейлі Молотова» — пляшки із запальною сумішшю, яка вибухає при падінні.

— Усі мешканці зобов’язані були чергувати за графіком на дахах будинків. Основний їх обов’язок — боротьба із «запальничками» — невеликими запальними бомбами, які німці розкидали цілими пачками. Її завданням було не стільки вибухнути, скільки пробити дах, загорітися де-небудь на горищі й спалити весь будинок. Ніхто не рахував, скільки під час цих чергувань загинуло людей — у багатьох «запальнички» вибухали прямо в руках.

— Газ і електрику подавали на годину-дві і не щодня. Щоночі місто обходили патрулі, які стежили за світломаскуванням. Палаюче світло у вікні могло слугувати сигналом для ворожої авіації. Нічні патрульні мали право стріляти по таких вікнах, намагаючись розбити лампочку.




Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ