PGRpdiBjbGFzcz0iaWN0dl9hX2JveCI+PGNlbnRlcj48c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMzE4IiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1mb3JtYXQ9ImZ1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLXNpdGVfaWQ9IklDVFZfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ie3JlcGxhY2VfbWV9IiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD48L2NlbnRlcj48L2Rpdj4=

Павло Казарін

0 - 0

Ведучий програми «Ранок у Великому Місті»

Народився холодною зимою 83-го року. Моє дитинство пройшло під акомпанемент друкарської  машинки – батько-філолог писав докторську з російської літератури. Книжки були скрізь – на антресолях, під ліжками,  на кухні і в коморі! Власне, професія батька не давала можливості схитрити у школі. Інші могли виправдатися на уроці літератури тим, що не знайшли книгу, яку задавали прочитати. А в моєму випадку це не спрацьовувало. Тож не дивно, що я планував піти по стопах батька і теж стати літературознавцем.

А от бути журналістом не мріяв: все вирішив випадок. Під час навчання на 5-му курсі однокурсницю запросили на ранковий ефір місцевого телеканалу – розказати, як студенти святкують відмічають своє «професійне» свято. Вона попросила проводити – і на ефірі нас обох посадили в кадр. А після програми мені запропонували спробувати себе на роль ведучого.

І – завертілося…

Були різноманітні авторські проекти, робота на радіо і в «текстовій» журналістиці. Потім – два роки роботи в Москві. Тривалі подорожі східною Європою. Повернення в Україну. І нарешті – дзвінок з ICTV з пропозицію знову стати жайворонком.

Знаєте, ранковий ефір – це особливий мікрокосмос! Хоча б тому, що коли у всіх тільки починається робочий день – у тебе він вже скінчився. А ще – це чудовий привід згадати дитинство, коли ти лягав спати о дев’ятій вечора.

0 - 0


Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору