Роман Бочкала: У кожного каналу є свої скелети в шафі та свої табу

0 0 - 0 0

Ведучий програми «Очна ставка» Роман Бочкала поділився своїми думками про актуальні проблеми українських медіа.

— Які кейси останнього часу в українській журналістиці здаються вам найважливішими? Позитивні та негативні (наведіть, будь ласка, приклади). Чому ви вважаєте їх такими? Чого вони можуть навчити нас, українських журналістів?

— Їх два і вже досить довго: війна та боротьба з корупцією. Перша тема чим далі стає менш репортажною та більш аналітичною. І це не дивно. АТО стало справжнім явищем. Окремим організмом, в середині якого відбувається купа різних процесів. Другий, як ви кажете, кейс — це журналістські програми розслідувань. Вони з’явилися майже на всіх центральних телеканалах, а на деяких одразу кілька проектів, на які покладені викривальні функції. Це прикмета часу, реакція на запит суспільства. Рейтинги свідчать, що глядачам цікаво дивитися розслідування. Вони йдуть навіть у праймі. Мабуть, це краще, ніж російське мило. Хай люди дивляться, роблять висновки.

А щодо того, чого можуть навчити, то це час народження зірок. У нас уже ціла плеяда доволі якісних військових кореспондентів. Бо до АТО військову тематику висвітлювала купка журналістів — я та ще кілька колег. Тепер нас багато. Так само з розслідувачами. За останні пару років з’явилося багато нових цікавих імен.

— Які основні проблеми ви бачите у висвітленні теми АТО, Донбасу?

— Із висвітленням АТО значних проблем не бачу. У воєнкорів є доступ майже до всього. Не поділяю «срачі» колег, які час від часу спалахують — мовляв, «нам не дають працювати в АТО». То вони не працювали в місіях ООН та НАТО. Там правила набагато суворіші. В мене був такий досвід у Косово (KFOR), Афганістані (ISAF), ДР Конго, Ліберії, Лівані. То в нас умови дуже лагідні. Я би навіть сказав, що відчувається певний романтизм. А там цього немає. Є чітка, але досить забюрократизована робота на війні. Щодо Донбасу в цілому, то тут складніше. Бо ми не маємо доступу до окупованої частини Донбасу. А якщо така можливість час від часу в декого з колег і виникає, то постають морально-етичні, питання безпеки та навіть юридичної відповідальності. Тож ми не можемо об’єктивно висвітлювати події на Донбасі, а, отже, це проблема.

— Чи вважаєте ви, що в українських ЗМІ замовчується багато тем? Якщо так — то чому, на ваш погляд, це відбувається? Хто винуватий і що робити?

— Тем, які замовчуються, дуже багато. У кожного каналу є свої скелети в шафі та свої табу. Пояснюється все дуже просто: у власників є свої інтереси. Інформаційна політика каналу не має суперечити їм. На жаль, про редакційну угоду між журналістським колективом та власниками, яка би чітко виконувалася, можна говорити лише в рідкісних випадках. Але, з іншого боку, добре, що глядач має змогу довідатися, кому яке медіа належить, та зробити висновки. Втім, є й іншій бік, більш привабливий. Після Майдану реально немає якоїсь «узгодженої» позиції стосовно більшості важливих для держави питань. Зовнішньої цензури більше немає. Але є внутрішня.

— У ситуації гібридної війни певні теми коментуються не зовсім адекватно не лише офіційними особами, але й навіть експертами. Як бути в цій ситуації журналістам? Як подавати такі теми?

— Важко стверджувати те, що неможливо довести. Тому треба бути з цим украй обережним. Утім, якби американські журналісти мовчали про Гуантанамо, можливо, суспільство ніколи б не дізналося про цю в’язницю. У таких історіях важливо враховувати суспільну значущість теми, а не лише наявні факти. Про експертів узагалі не хочу коментувати. На жаль, в Україні майже немає експертного середовища як такого. Є розумні й не дуже фахівці в певній галузі на утриманні в певних груп. І є справді поважні експерти, яких дуже мало. Всіх інших використовують їхні працедавці для просування певних меседжів і журналістами для легітимації й підтвердження сумнівних відомостей.

— Що, на ваш погляд, розділяє українську медіаспільноту тепер — які головні проблеми? Що може її об’єднати? Як це зробити — в яких форматах це можливо, навколо яких ідей, цінностей?

— Ніщо так не розділяє українську медіаспільноту, як різнобарвні корисливі інтереси її власників. Об’єднує зовнішній ворог, нелюбов до Путіна. Не впевнений, що журналістів мають об’єднувати якісь ідеї. В радянські часи об’єднавчих ідей вистачало, але від цього журналістика не була більш незалежною та професійною. Спільним фундаментом мають бути високі професійні стандарти й механізми саморегуляції галузі, які би дозволяли журналістам мати певну дистанцію від державних інституцій та вибудовувати відносини з власниками. Саме це найкраща вакцина від брехні та відвертої джинси.

Джерело: Детектор Медіа

22.09.2016 19:08

0 0 - 0 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ