Керівник «Головної програми» Олександр Семирядченко: «Експертним думкам не буде місця в нашому шоу»

0 0 - 0 0

«Як не подавай, при словосполученні “Нафтогаз України” мухи мруть на льоту»

– Олександре, коли ви повернулися на ICTV?

– Працюю на каналі ICTV з квітня, прийшов робити «Головну програму».

– Чи співпрацювали ви з телеканалом після того, як пішли в травні 2009-го з Секретаріату президента?

– Із жовтня 2006 року я не був прямо пов’язаний з ICTV. До цього часу я був пов’язаний із каналом найтісніше.

– «Головна програма» – це ваша власна ідея?

– Ні. Якогось прекрасного дня мене запросив Олександр Богуцький із пані Оленою Бєлік (заступник директора-президента каналу, програмний директор) із пропозицією зробити на телеканалі ICTV інформаційний проект. Тут доречна така аналогія. Десь у 2001 році ми у «Фактах» знімали сюжет про те, що харківський завод імені Малишева почав випускати танки з кондиціонерами. Такий собі комфортний варіант бронемашини. І я так розумію, що в сприйнятті пана Богуцького та пані Бєлік ICTV станом на квітень був танком – міцним, упевненим, вагомим, і йому потрібен був якийсь кондиціонер, щоб освіжити образ і сприйняття каналу аудиторією. Тоді й виникла ідея запустити велике інформаційне шоу власного виробництва. Пан Богуцький запросив мене і запитав: «Як ти на це дивишся?». Як будь-яка відповідальна людина, якийсь час поміркував над співвідношенням власних можливостей з рівнем очікування менеджменту ICTV. У їхньому розумінні цей проект мав бути таким, яким на українському телебаченні ще ніхто не займався, і, відповідно, в мені виникло бажання протестувати себе таким викликом. Зрештою, погодився.

– Канал презентує «Головну програму» як унікальний проект, аналогів якого ще не було на українському телебаченні. На які, можливо, світові зразки ви орієнтуєтесь?

– У такому випадку кажу: існує сім нот, але є Світлана Лобода і Стас Михайлов, а з іншого боку – Iron Maiden і Pink Floyd. Телебачення всюди подібне, інструменти однакові у всіх, відмінність у тому, як їх поєднати.

Цей проект – інформаційне шоу. Якщо розібрати це словосполучення, то на першому місці стоїть інформація, вона буде домінуючою, це основа програми. Ми розберемо ті аспекти життя, які нас оточують, які ми часом не помічаємо і які є важливими для нас. Це репортажі, розслідування, історії, розповіді ведучого. 90 хвилин шоу, видовищної подачі: публіка в залі, великі екрани, музичні номери, «Мулен Руж», декорації, реквізит та інше конфетті. У нас буде все, на що вистачить фантазії та здорового глузду.

– Чому в каналу ICTV виникла потреба саме в інформаційному шоу? Адже останнім часом українське телебачення тяжіє саме до розважальних форматів. І сам ICTV також запускав великі розважальні реаліті, шоу змагань тощо.

– Наш проект не буде клубом любителів високої поезії та філософії. Але у жодному разі не стане й таблоїдом. Мене не дуже цікавить, куди рухаються інші канали, в мене є завдання зробити саме такий проект на ICTV. Коли я починав його розробляти, то спирався на докладне дослідження, яке провели наші аналітики спільно з дослідницькими компаніями. Я отримав це дослідження, де досить детально й ґрунтовно було розписано, хто і як нас дивиться, які очікування від телеканалу, і де ми знаходимось. Тому я чітко розумію, на кого орієнтований проект і які маркетингові завдання перед ним стоять.

– Розкажіть про це дослідження. Чого очікує аудиторія ICTV?

– Фокус аудиторії нашої програми – це чоловіча міська аудиторія віком 35-45. Це достатньо освічені люди, але не зі сфери академічної науки, це люди, які працюють, у них досить неоднорідні вподобання та ставлення до телебачення. І я розраховую, що вони сприймуть вміст нашого проекту.

Олександр Семирядченко розповів про "Головну програму"

– Як ви поєднуватимете в одному форматі шоу з розслідуваннями?

– Хочу виробити стиль програми, який би сприймався і на слух, і на око. Наявні на сьогодні інформаційні майданчики, наприклад, аналітичні тижневики, мають досить зрозумілий формат, у них є чіткі параметри, і вони здебільшого змагаються у смисловій площині – глибині аналізу, досконалості розслідувань. Я ж хочу, щоб наш стиль базувався на кількох речах.

По-перше, ми розповідатимемо про події і тренди нашого життя або про ті речі, які самі по собі викликають інтерес. Наприклад, операція Анджеліни Джолі – ця тема могла би бути на першій позиції в нашому ефірі.

По-друге, ми розуміємо, що в кожній події, факті, тренді є персонажі – головні та другорядні. Але вони часто випадають з поля зору тижневиків, хоча ці люди мають свої вподобання, звички, переживання. І вони заслуговують, щоб їх показати іншим. Адже в нас часто зміст витісняє тих, хто його продукує. Приклади того, як ми це робитимемо, ви побачите в ефірі.

По-третє, кожна подія, факт і явище мають свій емоційний настрій, який досить часто ігнорується, хоча насправді це досить сильний мотивуючий аспект для глядача. Як це відбувалося, це було тривожно чи весело, легко чи напружено?

Крім цього, дуже хочу, щоби ми випрацювали свій стиль у текстах та образах. Ми хочемо давати не глибинну інформацію, а її інтерпретацію: з чотирьох ознак якоїсь події ми створимо нове бачення і покажемо його глядачам. Що, де, коли – це, звісно, важливо, але як і чому – для нас ще важливіше.

– Тобто ви, по суті, подаватимете коментарі до тих чи інших подій?

– Коментарі нецікаві. Наша аудиторія сама має свою точку зору на те, що відбувається в країні і світі. Тому експертним думкам не буде місця в нашому шоу.

– Але ж коментарі та експерти можуть бути різними.

– Нас цікавлять насамперед, персонажі, які є в темі особисто, а не ті, хто з цього приводу щось там думають. Я сам можу мати власну точку зору на все, що завгодно, але не впевнений, що моя думка цікава глядачеві. Експертні думки – це для аналітичних тижневиків. Нам не конче потрібні сторонні коментарі, ми показуватимемо події в їхній самодостатності.

– Тоді які теми ви обиратимете? Адже наприклад, якщо ми беремо торговельну війну між Україною та Росією…

– Ця тема не може з’явитись у нашій програмі.

– У вас будуть більш популярні та легкі теми?

– Так, але не легковажні. Життя ширше, ніж економічна війна, ніж те, що сказав пан Яценюк із приводу позиції пана Кличка стосовно пана Тягнибока. Ми виходимо за периметр Банкова-Грушевського-Різницька-Володимирська. Приміром, ми досліджуємо тему «чорної археології». Хто ці люди? Чому вони роблять саме так? Який етичний аспект у такій діяльності? Або, наприклад, тюнінг машин. Це прекрасна історія про цілі співтовариства людей, її можна драйвово показати. Це те, що нас оточує, а політики нас не оточують, принаймні, у першому колі. Так само ми не аналізуватимемо, наприклад, облікові ставки Нацбанку та їх вплив на економіку.

– Ви не торкатиметесь політики?

– Політики мало цікаві. Ті з них, хто не примітивний і не плаский, говорить під фонограму чи діють за розробкою технологів. Судячи з рефлексій, мови і стилю багатьох тих, кого в Україні чомусь називають політиками, вони мало читають книжок, здебільшого не здатні на природній вчинок, живуть химерами, фобіями. А про те, як політик смажить яєчню, покажуть у кулінарному шоу.

Водночас ми не синтезуємо те, що не стоїть на землі, ми торкаємося реальних подій і трендів. Якщо у сфері політики трапиться щось таке, що викликатиме суспільний інтерес і буде жваво обговорюване, тоді ми, звісно, говоритимемо про це. Ми ж не космонавти, ми ж громадяни цієї країни! Однак є один нюанс. Ми, журналісти, живемо в столиці, нам доступні всі інформаційні потоки, ми читаємо останні романи Бегбедера, Жадана та Пелевіна, дивимося фільми класу «А», ми знайомі з багатьма політиками і думаємо, що всі інші живуть у тих же системах координат і потреб, що й ми. Реальність дещо інша. Тому важливо розділяти наш професійний інтерес до подій і інтерес людей, які є аудиторією нашого проекту.

– Чи проводили ви окреме дослідження, які теми цікаві вашій аудиторії?

– Усе просто, як двері. Якщо однаковою мірою є щось важливе і щось цікаве, тоді ми обираємо те, що цікаве. Умовно кажучи, нова розробка «Нафтогазом» якогось родовища, яке убезпечить Україну від газової залежності від Росії – це важливо, але це нецікаво.

– Дивлячись, як це подавати.

– Як не подавай, при словосполученні «Нафтогаз України» мухи мруть на льоту.

– Те, що цікаво і що нецікаво – достатньо суб’єктивні поняття.

– Згоден. Тут залишаємо за собою право бути суб’єктивними.

 

«Очевидно, нашій аудиторії подобається все велике, головне, ексклюзивне, важливе»

 – Чи перетинатиметься ваш проект із соціальними ток-шоу різних телеканалів?

– У нас не буде ток-шоу.

– Ведучий не спілкуватиметься з гостями?

– Спілкуватиметься, але наші гості будуть іншими, ніж у звичайних ток-шоу. Наприклад, нашим гостем могла би бути людина, яка сперечалася з паном Азаровим з приводу розміру зарплати. Але нам нецікаво лазити через паркан у «Межигір’я» – туди вже лазили інші. Життя ширше за «Межигір’я». Якщо ви поїдете в Баришівський район Київської області, чи в Монастирищенський Черкаської, чи в Олександрійський Кіровоградської і запитаєте про «Межигір’я», то вам про це дуже рідко хтось розкаже, вони не живуть цими питаннями. Але це не означає, що це неважливо. Просто цим займаються інші. Я не робитиму черговий дубль того, що роблять інші, бо нас не дивитимуться. Я з колегами роблю нову пропозицію на українському інформаційному ринку, а якої вона буде якості – буде видно з даних GFK.

– Яку частку має взяти ваш проект?

– Не нижче за середньодобову частку каналу, інакше ми вилетимо в трубу. Ми ж говоримо про реальне виробництво, яке має давати фінансовий результат. Проект дорогий, він коштує грошей, і канал у нього інвестує. Тому я хочу робити продукт, який дивитимуться. Що, у свою чергу, приємно позначиться на економіці каналу.

– За рахунок чого ваш проект дорогий і наскільки він дорогий?

– Будь-яке інформаційне виробництво дороге. Якщо ми хочемо робити складні сюжети з внутрішньою драматургією, а не просто – репортер приїхав, щось зняв і поїхав, тоді нам потрібна продюсерська, режисерська група. Грошей коштує все: люди, техніка, відрядження, оплата послуг і багато іншого, що утворює проект. У нас журналіст не знімає так, як він думає – ми обговорюємо з режисером, оператором, як знімати, з якими смислами. Звісно, я не можу зрежисерувати дев’ятитисячну акцію протесту, але в інших випадках ми їдемо на зйомку вже з розумінням того, що нам потрібно зняти і як.

– Якщо ви їдете на подію, тоді як її можна спрогнозувати? Як можна вкласти смисли заздалегідь у ті синхрони, які ви ще не отримали?

– Ми не будемо їздити на події просто так. У нас не буде простого висвітлення лінійних подій. У нас будуть розробки певних тем. А конкретні події є лише елементом такої теми, ми її покажемо рівно тією мірою, якою нам буде потрібно.

Коли я мав щастя бути безпосередньо причетним до виробництва новин, тоді я казав репортерам, що дуже просто знімати сюжет, коли ми знаємо, у чому новина. Так само і тут: ми визначаємо, як подавати цю тему, і знімаємо те, що підпадає під її підсилення. У нас будуть достатньо серйозні хронометражі, 7-8 хвилин, і ми робитимемо такі міні-фільми. Ці хвилини не мають бути місивом із випадково одержаного відео, ми орієнтуємося на власні продумані зйомки.

– Тобто ваш підхід до розробки сюжетів буде подібний до циклу «Подробно с…» (у ньому виходили авторські розширені сюжети тільки з довшим хронометражем), який свого часу виходив на «Інтері»? До речі, Максим Драбок також працював у цьому проекті.

– Як я вже казав, є сім нот. Ми так само не виняткові. І те, що ми робитимемо, у чомусь буде на щось схоже. Наші внутрішні задумки ви побачите в ефірі. Звісно, спершу, можливо, нам вдасться не все, але вже в сімнадцятому ефірі ми вийдемо на те, що хочемо.

– Як будуватиметься ваша програма? Як обиратимете топ-тему?

– У нас не буде головної теми. Верстка – прагматична та функціональна. Якщо якась річ більше грає на розважальні характеристики (драйв, картинка, унікальні локації тощо), тоді такий сюжет може бути першим. Або, наприклад, є така подія, повз яку просто не можна пройти, умовно кажучи, Бостонський теракт. Або якась тема буде суто емоційною, не такою переконливою в картинці, як сильною своїм змістом. Тоді вона змінюватиме драйвові сюжети. Коли по ходу випуску градус інтересу зменшуватиметься, тоді ми додамо нову порцію енергії. Ефір – жива субстанція.

Ми шукатимемо такі теми для досліджень, які потім ставатимуть предметом обговорення. Але мене мало цікавить цитованість наших матеріалів у ЗМІ, тому що вони не будуть новинними в традиційному розумінні. Вони не будуть суто джерелом інформації – вони будуть джерелом розуміння, настрою, спонукальним мотивом. Це не новинний продукт. Інформаційний, але не новинний.

Олександр Семирядченко розповів про "Головну програму"

– Як ви обирали ведучого?

– Дуже просто. Гортав сайти телекомпаній, дивився ефіри, багато регіональних каналів, «портрети» театрів тощо. Шукав ведучого під аудиторію каналу. І Максим добре вписується в задум нашого проекту. Ми розуміємо, у чому він вже сильний, а які сторони потребують підсилення, і працюватимемо над цим. У нього роль модератора ефіру, він чудово бачить камери, орієнтується в студії, пластичний, драйвовий, у нього хороша постава, приємний голос. У нього більше переваг. Зрештою, як у популярній пісеньці: високий та стрункий, ще й на бороді ямка.

– Інших кандидатів на позицію ведучого не було?

– Я його вибрав, узгодив кандидатуру з паном Богуцьким і пані Бєлік. Вибирав із багатьох, проте я не міг сказати керівникам каналу: «Олександре та Олено, я дам вам 200 кандидатур, а ви якось самі поміркуйте, хто нам підходить». Запропонувати кандидатуру – моя прерогатива. При всьому «багатстві» вибору, я вважаю, що пан Драбок – хороша знахідка. Коли, я читаю на тій же «Телекритиці» про те, що такий-то канал оголошує кастинг ведучих, то для мене це знак, що навіть великі мовники відчувають дефіцит у кадрах. Коли Олег Панюта пішов із «Інтера», він тут же був запрошений каналом «Україна». На телебаченні є величезна проблема з кадрами. Коли приходять екзальтовані дівахи з величезними амбіціями і запитами, але при цьому навіть і не знають, що таке тайм-код, мені немає про що з ними говорити. Але вони вважають за можливе прийти і «втирати», що вони готові працювати на великому каналі, ще й вимагають великих зарплат.

– Як Максим Драбок відреагував на вашу пропозицію? Як я розумію, на той час він ще працював на «Інтері».

– Так, він тоді працював на «Інтері». Ми зустрічались кілька разів, говорили за життя, пили каву, але я при цьому дивився, як він говорить, як формулює смислові конструкції, причинно-наслідкові зв’язки, яка в нього жестикуляція, що в нього в очах. А потім я йому розказав про нашу ідею, і він вирішив приєднатися. Коли я йшов до нього з пропозицією, у мене було внутрішнє відчуття, що Максим погодиться.

– Це буде україномовне шоу?

– Так.

– Яке виходитиме у прямому ефірі?

– Ні. Ми будемо записуватися. Прийняли таке рішення з різних міркувань, насамперед технологічних. Погодьтесь, міняти реквізит в кадрі, під час підводки ведучого – це не вельми добре.

– У який день ви записуватимете шоу?

– У суботу. Ми будемо зводити ефір уночі, щоб о 15.00 його віддати у відділ технічного контролю.

– Розкажіть про вашу команду. У вас будуть два шеф-редактори…

– Чому будуть? Вони вже є – Віталій Ковач та Ірина Соломко.

Віталію Ковачу я подзвонив першому. Мені потрібні люди, які готові дати результат одразу, в нас не навчають. Також мені потрібні редактори, які бачать світ об’ємно, а не тунельним зором, які багато читають і розуміють, що є біль, кривда, справедливість, успіх, страх тощо, і можуть користуватися своїм особистісним багажем, щоб генерувати якісні теми. Вони мають завойовувати аудиторію доступними якісними текстами. З такими людьми проблема, такі люди на вагу золота і вони задіяні в серйозних проектах. Такі люди є в нашій інформаційній службі, в департаменті Оксани Соколової. Але з наших я нікого не міг брати.

З Іриною Соломко я теж поговорив за життя…

– Чому ви обрали Ірину Соломко?

– Вона є тією людиною, яка бачить світ у всьому його різноманітті. Вона відповідальна, вміє писати, і якщо вона й не високочолий інтелектуал, то дуже обізнана, інформована, ерудована.

– Скільки людей у вашій команді?

– За штатом у нас 11 репортерів, «живих» – трохи менше. Є люди на підході, які тестуються. У такому ключі в Україні не працював ще ніхто. Тому від тих людей, із якими я говорю, хочу отримати зустрічне бачення того, чим вони можуть бути корисними нам.

– Чи інтегруватиметеся з новинами ICTV?

– Я попросив в пані Олени Фроляк дозволу розраховувати на певні можливості інформаційної служби, з якими ми могли б працювати. І вона люб’язно погодилася. Також у нас є домовленість: якщо потрібно відзняти щось і скористатися ресурсами нашої регіональної мережі, то нам у цьому допоможуть. А так ми автономний колектив, хоч і користуємося операторами, технікою, транспортом та іншими виробничими ресурсами ICTV. Служба виробництва каналу всіляко допомагає втілити проект. Зрештою, ми повноцінна творча частина каналу.

– Де ви будуєте студію?

– У великому павільйоні на студії Довженка.

– Хто придумав назву програми? Вона дещо подібна до слогану «Інтера» – «Головний канал».

– Я придумав 14 назв, які відображають характер проекту, які могли би бути сприйняті аудиторією і які би легко обігрувались в ефірі й у промо. Далі я віддав їх в аналітичний відділ, вони провели дослідження серед аудиторії каналу та серед фокус-груп, які просто дивляться телебачення. Із 14 ми вибрали чотири.

– А які ще були варіанти?

– Наприклад, «Програма №1».

Очевидно, нашій аудиторії подобається все велике, головне, ексклюзивне, важливе. Це амбіційна, нахабна назва. Тепер ми маємо цю амбіційну назву наповнити, як кажуть політики, реальним змістом.

– Для своєї програми ви обрали досить цікавий слот – неділя, 21:00. Це, власне, час підсумкових новин.

– Слот запропонувала пані Олена Бєлік. Її ідея полягала в тому, що у вечірньому праймі ICTV має зробити адекватну пропозицію для глядача, який не хоче дивитися кіно чи талант-шоу.

 

«Для того, щоби взяти рейтинг, достатньо показати групове порно в кінці випуску»

– Як ви взагалі оцінюєте зміни в підсумкових програмах українських каналів за останні роки?

– Поки в людей буде хоч мінімальна потреба в знанні та розумінні, ці формати будуть цікавими. Пріоритети в теледивленні змінюються, з’являються нові вподобання, нові майданчики для поширення інформації, з’являються нові конкурентні переваги. Але в кожному тижневику має бути елемент аналізу. Більший чи менший – це питання дискусійне, але він буде завжди. Інакше втрачається смисл цього формату. Усі зміни в тижневиках більше стосуються не змісту, а форми. Якісний, добротний рівень аналізу та журналістської роботи залишається. Ті, хто дивляться тижневики, хочуть отримати додаткові пояснення, тлумачення, інтерпретації вже відомих новин. А зовнішні характеристики – це, наприклад, як тижневик на «плюсах» завдяки новим технологіям додає режисерські, технологічні знахідки, які поліпшують картинку і сприйняття. Це прекрасно, і в цьому напрямку відбувається еволюція, це й визначатиме образ тижневиків на найближчі роки.

– Ви згадали про елемент інтерпретації. Наскільки, на вашу думку, він має бути суттєвим у новинних тижневиках?

– Коли я свого часу розробляв формат, що мав замкнути тижневу лінійку «Фактів», у мене була мета – досягнути того, щоб усі матеріали були виразно авторськими, де авторська оцінка не можлива, а якраз потрібна, необхідна. І ця авторська позиція через деякий час ставала суб’єктом суспільного інтересу: так сказав репортер N, так вважає Оксана Соколова. І цей підхід залишився.

– На «Інтері» зараз виходить тижневик Євгена Кисельова. Як ви його оцінюєте?

– Докладно розбирати цю програму ще передчасно, а мені особисто – і некоректно. Напевно, з часом чітка асоціація інтерівського тижневика з паном Євгеном закріпиться. Об’єктивно, за авторською подачею майбутнє таких форматів. У пана Кисельова авторська манера, стиль очевидні й виразні. Тому і в нашому проекті наполягаю, що оцінки мають входити в базову комплектацію, інтерпретація важлива. Питання лише в довірі глядача до таких трактувань. Але інтерпретація – це не синонім маніпуляції.

– Інколи межа між інтерпретацією та маніпуляцією стирається. Яскравий приклад тому – російський тижневик «Вести недели» (канал «Россия 1») Дмитра Кисельова, з яким ви працювали колись на ICTV.

– Такий формат має право на існування, якщо в нього є замовник та споживач. Зрештою, вони ж не порушують законодавства. Тоді як в ефірі одного з наших загальнонаціональних каналів у програмі розслідувань журналіст ішов і казав: «Ми зараз зробимо щеплення від корупції», і називає прізвище чиновника. Але корупція – це діяння, передбачене кримінальним кодексом. Отже, журналіст фактично виносить позасудовий вердикт, називаючи когось злочинцем. У моєму розумінні це недопустимо, це гірше за маніпуляцію.

Програма пана Кисельова, яка виходить на державному каналі, є провідником державної ідеології. Росія має визначену і зрозумілу мету – відновлює велику імперію зі світовими амбіціями та глобальними інтересами. І цей проект є провідником лінії Кремля, це природно і не викликає заперечень, принаймні, в мене.

Олександр Семирядченко розповів про "Головну програму"

– Невже це природно для інформаційного продукту, що має діяти в інтересах своїх глядачів, які хочуть отримувати інформацію не крізь призму Кремля?

– Якщо вони хочуть дивитися телебачення не крізь призму Кремля, тоді нехай дивляться «Дождь» або інший канал. Ринкова економіка і демократія подарувала українцю, як і росіянину, як мінімум дві речі – можливість вибору та різноманітність на ринку. Я, наприклад, як споживач телеінформації не відчуваю дискомфорту від того, що на Першому національному більше пана Азарова, ніж в ефірі того ж ТВі. У нас же немає інформаційного монополізму. Так само й у США є газети, які підтримують демократів, а є ті, що підтримують республіканців і відкрито про це заявляють.

– Ось у цьому й проблема – вони відкрито заявляють про свою позицію. Але ж ані в Росії, ані в Україні так не роблять…

– Чекайте, коли я «мав щастя» працювати в Секретаріаті президента, ми з паном Арсенієм Яценюком провели кілька зустрічей з редакторами різних видань. Запитували не останніх людей у медіабізнесі одну просту річ: «Чи можете ви сформулювати позицію видання?». І більшість казали, що вони супернейтральні, не можуть собі дозволити зайняти певну позицію, і тільки один відповів, що його видання орієнтоване на те, щоби втілювати в країні ліберальні цінності, пов’язані з демократією та ринковою економікою. Це відкрита, чесна позиція.

– Але це різні речі: ідеологічна позиція видання та журналістські стандарти подання інформації, за якими маніпуляції є неприйнятними.

– Так. Особисто переконаний, що якісь речі в ефірі є категорично неприйнятні. Наприклад, розпалювання ксенофобії чи шовінізм – це неправильно, тому я робитиму все можливе, щоби це не поширювалося в нашому ефірі, бо це суперечить загальнолюдським цінностям. Згадайте, є одвічна дискусія: чи треба давати терористам ефір? Я вважаю, що не треба, тому що це питання безпеки та життя, які є найвищою цінністю.

Ми зараз зайдемо в довгі дискусії, але давайте повернемось до «Головної програми». Авторські позиції потрібні, і це не маніпуляції..

– Окрім мети взяти рейтинг, чого ви хочете від «Головної програми»? І що у вас точно не з’явиться?

– Не спрощуйте, Наталю. Для того, щоби взяти рейтинг, достатньо показати групове порно в кінці випуску. Телебачення як публічний бізнес відображає ціннісну шкалу акціонерів телеканалу. Тому у випадку ICTV цей бізнес соціально відповідальний, має свою соціальну функцію і внаслідок цього – стримуючі механізми. До всіх вразливих, дражливих тем (вбивства, нетрадиційна орієнтація, педофілія, насильство в сім’ї) слід підходити не тільки заради показників. Ми, звісно, не виховуємо, бо цим мають займатися суспільні інститути, та ж сім’я, але ми все одно маємо бути дуже обачними та делікатними. Тому ми ніколи не будемо експлуатувати «расчленёнку».

У виборі тем у нас буде два обмеження: законодавче та здоровий глузд, який включає почуття міри та дозволеного. Наш проект – приязний. Україна – це цінність. Ми не ставимо собі за мету щось викрити, вивести когось на чисту воду, розказати, який він ниций чи злочинець. Ми будемо вірити тим словам, які говоритимуть наші герої, якими би вони не були. Наприклад, у нас може бути людина, яка обвинувачується в страшному злочині, і ми будемо запитувати, а не випитувати.

– А якщо людина відверто брехатиме. Хіба не варто їй на це вказати?

– Я ж вам казав про здоровий глузд. Ми ж, даруйте, не наївні лохи. Але ми не ставимо собі за мету щось розвінчати. Ви зараз скажете, що це буде черговий сервільний проект, який має на меті створити ілюзію чогось. Ми просто спробуємо якісно показати життя в усьому його розмаїтті.

– Ви задіяні тільки в цьому проекті на ICTV?

– Мені пан Олександр Богуцький дає й інші завдання, пов’язані з каналом, але головна моя сфера застосування – цей проект, він забирає увесь час.

– Чи маєте ви зараз стосунок до інформаційних програмам ICTV?

– Прямий – ні.

– А непрямий?

– Не знаю, як на інших каналах, але в нас комунікації між менеджментом дуже близькі та тісні. Через коридор – кабінети пана Богуцького та пані Бєлік. Якщо вони запитують мене щось про новини на каналі, і я їм відповідаю, то це я задіяний чи не задіяний? Або коли мені дзвонить один чоловік і говорить, що щойно прилетів з переговорів з Росією та має нову інформацію, і я негайно повідомляю пані Фроляк, що в нас є можливість записати ексклюзивні синхрони, то я маю відношення до новин? А пані Бєлік питає мене, як я оцінюю музику в проекті «Машина часу», адже я меломан, то це я залучений чи не залучений?

Я на каналі з літа 2000 року, коли «Факти» ще лише створювалися, тому все, пов’язане з каналом, сприймаю як своє особисте й важливе. Я ж не байдужий до всього, що відбувається у зв’язку з ICTV. Те, що каналу в плюс – моя радість, що в мінус – моя печаль.

– Тоді як ви в останні роки обходилися без ICTV?

– Було інше життя. Скажімо так, займався непублічною політикою.

– Ви були увесь цей час радником Віктора Балоги?

– Так, до останнього.

– А зараз?

– Зараз працюю на ICTV. Трудова книжка лежить тут.

– Від політики втомилися?

– Тут, принаймні, більше життя, більше щирості. Це я не у зв’язку з паном Балогою кажу. З ним якраз зовсім навпаки. Просто політики, переважно, нещирі: говорять одне, мають на увазі інше, переслідують третє, роблять шосте. Мені це стало малозмістовним і нецікавим.

– Чого ви особисто хочете досягнути на «Головній програмі»?

– Зробити успішний проект – це для мене професійний виклик, випробування. Розумію, що з першого разу не все вийде довершено, і це природно. Але ми будемо намагатися вдосконалюватися.

Хочу, щоби пан Драбок персонально став фактором суспільного інтересу, щоби репортери, режисери і продюсери отримували професійне задоволення від того, що роблять, зміцнювали свою капіталізацію, мали стабільну роботу в успішній компанії в офісі в центрі міста, жили й працювали в приязному середовищі. І це немало.

За матеріалами telekritika.ua

29.08.2013 17:10

0 0 - 0 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ