Сергій Бобак: «Дача – це подарунковий простір для душі»

0 0 - 0 0

Сергію, Вам вдалося проявити себе у багатьох творчих сферах: модельному бізнесі, режисурі шоу-програм, архітектурі та дизайні інтер’єру. Чому саме архітектура стала Вашим покликанням?

– Років з семи я дуже любив малювати: у зошиті з математики в кінці – обов’язково малюнки. І вже в класі восьмому подумав, що хочу цим займатись. Я дійсно гарно малював, мені запропонували ілюструвати дитячий журнал: усі ті малюночки, усілякі звірята, були нестандартні, але дуже позитивні. З купою малюнків мав вступати до поліграфічного, щоб оформлювати книжки. Але мій дядько викладав у політехнічному, і я дав слабинку. Про архітектуру тоді майже нічого не знав, але довідався, що там точно є живопис, рисунок, креслення – предмети, які мені подобались.

Коли закінчив архітектуру, це був 1995 рік, – грошей ні в кого не було, треба якось заробляти. А тут мені говорять: слухай, у тебе нормальна фігура, може, ти б там трошки як модель походив. Думаю, точно – зароблю грошей. Один чи два рази засвітившись як модель, під час якогось із показів запропонував скоригувати постановку: а  зробімо тут не так, а музика буде ось така. Після цього почав займатися режисурою показів. Я був першим, у кого в Львівській опері – це 1997 рік – бородаті чоловіки з гальбами пива виїхали на «Harley-Davidson», танцювався реп. Це було дуже круто! Тоді ж мені запропонували очолити шоу-центр та модельну агенцію. Відмовлявся двічі, боячись, що можливість спілкуватися з такою кількістю красивих дівчат мене зіпсує, але коли на третій раз мені пояснили суть роботи, яка полягала в управлінні, погодився.

Сергій Бобак

Так, після інституту з архітектурою не склалося, але три роки спілкування з талановитими дизайнерами та творчими людьми дозволили мати перших замовників дизайну інтер’єру та архітектури людей творчих. Перші мої об’єкти – бутик для Оксани Караванської, Ані Бублик, квартира для одного співака, другого, третього – це були не шаблонні речі, а арт-об’єкти: український орнамент на бетонній стіні і подібні речі. Коли я зрозумів, що мені це набагато цікавіше, управління агенцією передав своїм послідовникам, сам став займатись дизайном і архітектурою.

Сергій Бобак

Ваші клієнти – люди відомі та заможні, на «Дачі» Ви допомагаєте людям, яким не по кишені навіть простенький ремонт. Чому вирішили взяти участь у проекті?

– Для мене програма «Дача» – це необмежений простір творчого лету, де ти можеш зробити будь-що, не погоджуючи із замовником. Як кажуть архітектори, найдешевший проект – коли ти працюєш сам, найдорожчий – коли замовник постійно втручається, тоді ти просто виконуєш креслярську роботу, топчеш свої навички і творчість.

На дачах живуть прості люди, набагато ближчі до стихій вогню, повітря, води, землі, які легко розуміють щирість. Вони не чекають барельєфних позолочених форм, їм потрібна практичність, і тут не до «узорчиків». Їх неможливо обманути, вони серцем відчувають – у них немає інших важелів. І якщо ти з ними щирий та відкритий, вони це відчувають. А люди з грошима розуміють: не вийшло так, куплю собі інакше. Їм можна розказати, що в Мілані це дуже круто, і це пройде. Простим людям впарити щось нереально: зі скромності вони промовчать, але їх мокрі очі скажуть усе. Коли ж у функціональності їм вдасться побачити ще й красиву картинку, в момент радості їх просто розплющує. А для мене це надзвичайно велика оплата за всі роки на цій ниві.

Сергій Бобак

– Про іншу причину участі у проекті довелося дізнатись пізніше: мені дуже подобаються люди, які працюють над програмою – усі без винятку. Це дуже красиві, щирі, відкриті люди, яких рідко можна знайти в такому тісному середовищі. Тобто, їх можна знайти: одного на сто, але коли усі п’ятнадцять такі, то це не може не тішити. Я дивлюся, як вони уважно, ніжно й турботливо ставляться до кожного шматочка, який завтра може стати надзвичайно приємною творчою сторінкою їхньої історії, усе це патентують, збирають і передають… Це дуже красиво!

На «Дачі» Ви започаткували окрему авангардну течію, створили свій унікальний стиль. Як би Ви його охарактеризували?

– Зараз згадався один епізод – це була дача, де ми пересували будинок. Я приходжу, а там така трухля стоїть: «От, Серый, принимай!». Я говорю: «Що ти, Кузьма, мені вічно підсовуєш ці «избушки на курьих ножках»?» А він мені: «Серього, ти себе так зарекомендував!» Насправді я надзвичайно радий за можливість спілкуватися з енергетичною історією. Будь-який продукт, якщо він прожив сто років і ще служить, він крутіший за будь-що нове. Тому якщо є якісь реконструкції, то мене хлібом не годуй, дай цим зайнятись.

Сергій Бобак

– Іншого разу Кузьма запитав: «Ти от такий мудрий у нас, а що для тебе дизайн?» Я йому відповів: для мене дизайн – це функціоналізм в першу чергу і форма, яка не дратує. Це дизайн, який передається в руки. Красу може дозволити собі дуже забезпечена людина. У просторі, де вона живе, кожна річ є довершенням дизайну, за її розташуванням є можливість доглядати зі збереженням її місця. Там живеш заради простору, а в моєму дизайні має бути навпаки. Бо коли в тебе активний побут, ти речами користуєшся! Тобто повністю забезпечена функція, другий крок – тебе нічого не дратує: ні колір, ні форма. Цього достатньо, щоб це подобалось довго. Чому? Бо чистий білий аркуш – не дратує,  довершеність – теж не дратує. Але доти, доки ти не пізнаєш щось нове, і тоді відчуваєш потребу її змінити.

Я намагаюсь створити чистий простір, в якому забезпечена ергономіка під конкретну людину, який згодом вона буде обживати самостійно. Враховуєш габарити, темперамент людини, щоб їй було максимально зручно, обираєш кольори, які їй імпонують і не є занадто активними, а тоді залишається простір, де вона може сама себе проявити. Решту людина зробить у процесі побуту: поставить тільки ті речі, які їй необхідні. І задоволена роботою дизайнера  буде лише в той момент, коли сама зайде до кімнати, зачинить двері, кине футболку, зніме штани, ляже на канапу, і ні футболка, ні штани не заважають! Бо якби зайшла, а все уже ідеально, то будь-яка її річ уже була б зайвою.

Випуск 38: Вітальня у стилі модерн. Дача після

Які ідеї не вдалося реалізувати в минулих сезонах програми, та які проекти хотілося б отримати?

– Зараз я живу такою сподвижницькою ідеєю створити екопростір. Цей проект називається «Новий простір». Це має бути чиста енергія з абсолютно недоторканною природою, щоб збереглися всі натуральні плавні лінії, кольори, все-все. І в ньому створити архітектурний ансамбль, який не руйнує, а підсилює енергію кожного, хто туди потрапляє. Скажімо, єгипетські піраміди були побудовані під певним кутом, який дуже позитивно впливає на тіло людини, тому мумії там і не розкладаються.

Сергій Бобак

Моє велике бажання – починати створювати архітектуру енергетичну. Першою невеличкою спробою була літня кухня як коробочка з функцією, навколо якої незалежний каркас. Але це не просто кухня, зверху – сіно. І ти з чашкою чаю на сіннику, а навкруги вільний простір: ти – не в хаті, ти – на вулиці! Підсвічування по ребрах просто підкреслює цей конструктивізм: тобі все одно добре, ти – на сіні! Виходиш: перед тобою лінійка з довгим столом. Я зробив простір, який допомагає сприймати життя об’ємнішим.

У цьому проекті закладено ще багато елементів енергетичної філософії, дизайн тут був останнім. Навіть коли довелося швидко вирішити, якими будуть фасади кухні, я просто взяв мішки і позабивав скоби: піднімаючи мішковину, отримуєш полиці. Як на мене, дизайн майбутнього буде саме такий: уже немає куди далі виробляти. Тому я і хочу створювати простір, який допомагатиме людині розпізнати себе і не піддаватись на провокації сучасного світу.

Сергій Бобак

Чи близька дачна тема особисто для Вас?

– У мене немає заміського будинку, але є велика потреба його мати. Це єдина причина, чому я не можу відчути повного спокою у великому місті. Мати можливість ступити босою ногою на землю у мене є точно так само, як у будь-якої свідомої й уважної до себе людини. З усіх стихій земля єдина, яка любить завжди, тому контакт із нею має бути. Ті люди, які живуть на високих поверхах, його втрачають, і магнітно-енергетичне поле розривається.

Як на мене, дача – це подарунковий простір для душі, а не для городу, присадибної тяжби. Це можливість зникнути з урбаністики і мати щось справжнє, залишити простір для чогось іншого: для книжок, віршів, картин, але точно не для картоплі. А коли ти їздиш туди на роботу – уже немає того моменту відключення. І дача точно не повинна бути місцем для зібрання мотлоху, адже у нас в житті і без цього замало місця для творчості. І нащо всі ті паркани: люди повинні обмінюватися ідеями, спілкуватися. Чого тоді все це варте, якщо ти не маєш з ким поділитися?

Сергій Бобак

Яка атмосфера та які речі оточують Вас у власному помешканні?

– У мене невелика світла квартира: це молочно-білий відтінок, світлі стіни, шафи їм у тон, яких майже не видно, дерев’яна підлога, двері і полиці. На дерев’яних полицях стоять дуже кольорові книжки та іграшки, є місце для картин, намальованих дружиною і дітьми. Моя квартира – це середовище для творчості, мрій, бажань, які мають читатися, а не губитися в побутовому мотлосі. І коли навколо все таке чистеньке, у тебе з’являється агресивна причина усе зайве прибрати. Хоча я точно так само, як і інші, дуже сентиментальна людина, і є речі для мене гіперважливі, тому деколи старі речі я викидаю через силу. Але нове не може з’явитись, коли місце зайняте старим. Найяскравіші картинки все одно – в серці!

Сергій Бобак

 

22.05.2013 11:15

0 0 - 0 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ