Антон Равицький: «На телебачення я потрапив випадково!»

0 0 - 0 0

В душі я давно киянин

– Антон, пройшов всього місяць відтоді, як ти став одним з ведучих нового шоу «Ранок у Великому Місті» на ICTV та «змінив «перлину біля моря», «місто вічного моря» на ділову столицю. Як перші враження?

– Ну, не лишай Київ гумору, тут з цим теж все в добре. А ось моря у вас дійсно немає, як би ви не називали Київське водосховище. А Київ для мене не чужий. Тут живе мій брат, тут жили мої бабуся з дідусем по татові (зараз, на жаль, залишилася тільки бабуся). З самого раннього дитинства я їздив до них в гості і на канікули, тому в мене немає відчуття, що я не вдома. Навпаки, після переїзду у мене з’явилося відчуття, що я, нарешті, виконав свою давню мрію. У глибині душі я давно – киянин, просто тепер ми ще й зріднилися.

равицкий

– Що цікавого встиг побачити за цей час?

– Зараз я намагаюся якомога більше гуляти пішки, щоб швидше вивчити місто. Мені подобається те, що Київ – столиця, але в той же час – не мегаполіс. Тут у мене немає відчуття, що я потрапив у чуже середовище. З того, що встигли подивитися, особливо вразила Софія та Софіївська площа. У найближчі вихідні зібралися на Поділ, подивимося Андріївський узвіз. Ця вузька вуличка з її історичними будівлями чимось нагадує мені стару Одесу.

Понаїхали тут!

– Сумуєш за рідною Одесою?

– Взагалі-то я така-собі «переїжджа сваха»: народжений в Сумах, виріс в Одесі, все дитинство їздив до Києва. Тому відчуття дому у мене трохи стерте. Звичайно, я люблю Одесу і, по-своєму, сумую за нею, особливо, у вихідні. Буває, думаю: «Ех, зараз би до моря поїхати!». Ось чекаю, коли в Україні з’являться по-справжньому швидкісні поїзди, які змогли б примчати мене до Одеси години за три. А поки, коли мені хочеться «побувати вдома», я їду на Оболонь: цей район найбільше нагадує мені Одесу за настроєм. А ось чого нам тут дійсно не вистачає і викликає смуток, так це величезна кількість всіляких булочних з різноманітними тортиками, кексиками та іншою випічкою, як у нас в Одесі.

равицкий

– Твоя дружина спокійно погодилася на переїзд? Кажуть, заради тебе вона залишила роботу в серйозній компанії.

– Ще на етапі, коли я тільки хотів взяти участь у кастингу ведучих на ICTV, я відразу запитав її думку з приводу переїзду. І якби Аріша тоді сказала категоричне «ні», я б на якийсь час відмовився від своєї мрії. Але, слава Богу, дружина мене підтримала. А з її роботою теж вдало склалося: їй пішли назустріч і перевели в київський офіс компанії. До речі, на відміну від мене, Аріша була в Києві всього один раз, і то в дитинстві, тому для неї такий переїзд – великий крок.

– Що змінилося у твоєму житті після переїзду до столиці?

– Головне – змінилося оточення, люди, з якими я працюю. Але і в цьому мені пощастило! Всіма задоволений, з усіма подружився, кожному новому знайомому в своєму житті радий. Спасибі моїм колегам з програми «Ранок у Великому Місті» – і Паші, і Юлі. Вони радісно прийняли приїжджого до своїх лав. Навіть, скоріше, спасибі Юлі! Серед нас трьох вона – «емігрант першої хвилі». Реально отримуємо велике задоволення від спілкування один з одним, тому бачимося і поза ефірами. Наприклад, з Пашкою зустрічалися буквально цими вихідними.

равицкий

Я ріс в оточенні «народних»

– Твої тато і дідусь – режисери, мама – акторка. Ніколи не мріяв стати актором?

– У мене вдома повний набір народних артистів: мій дідусь був керівником відомого свого часу київського театру «Дружба», мій тато – художній керівник Одеського театру, мама – акторка, працює там же. Але на відміну від мого брата, який хотів і став актором, я про акторство не мріяв. Правда, після 3-го курсу інституту таки поїхав до театрального інституту імені Карпенка-Карого і здав документи, щоб перевірити: я дійсно не маю всередині себе цього акторства, або мені треба міняти професію? Виявилося, що дані у мене все-таки є: Валентина Іванівна Зимня, яка була в екзаменаційній комісії, навіть хотіла взяти мене до себе на курс. Але до того часу я зрозумів, що не хочу нічого змінювати і зі спокійним серцем повернувся до Одеси.

– А як ти потрапив на телебачення, будучи політологом за фахом?

– Абсолютно випадково. Прочитав про конкурс для молодих і креативних хлопців в рекламний відділ при Одеській телекомпанії. Пропонували писати сценарії і створювати ролики. Це мені здалося дуже цікавим, я вирішив спробувати, і мене взяли. Під час роботи я близько спілкувався з операторами, тому моя перша телевізійна посада – оператор. Трохи пізніше став режисером прямих ефірів, а потім і ведучим. На телебаченні всьому вчився на льоту, нова посада діставалася тому, хто першим погоджувався взяти на себе відповідальність (Посміхається).

равицкий

За темпераментом я – холерик

– Ти пам’ятаєш свою першу появу в кадрі?

– Найпершу вже не дуже. Це були якісь дитячі передачі – тоді я ще в школі вчився. А ось перше доросла поява в кадрі сталася в 2009 році. До того часу в країні почалася криза, і наймати нових ведучих телеканал не міг, тому стали шукати серед своїх того, хто зміг би з розумним виглядом розповідати людям новини. Одного разу мене спіймали в коридорі, наділи на мене окуляри і сказали, що в такому вигляді я більше за інших працівників схожий на інтелігента. Так я став ведучим новин і майже рік працював у прямих ефірах. А потім випадково дізнався про кастинг ведучих в нове ранкове шоу на ICTV.

– У проекті «Ранок у Великому Місті» тобі дісталася роль веселуна-жартівника. Як ти відчуваєш себе в цій ролі?

– Так я і в житті такий! Я по натурі – холерик: швидко рухаюся, багато говорю, часто сміюся. Правда, іноді дивлюся на себе на екрані і не впізнаю. Думаю: а чого це він руками так розмахує і на співрозмовника кричить? Я ж в житті ніколи так не роблю (Посміхається).

Джерело: TV-парк

23.02.2015 17:43

0 0 - 0 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ