Аня Ахава: Все про все і навіть більше

0 0 - 0 0

Шанувальників у найспортивнішої ведучої каналу ICTV достатньо. А Аню вистачає не тільки на спілкування з ними, а й на постійний розвиток.

Ми зібрали найцікавіші запитання Інтернет-користувачів до Ахави і, звісно, її відповіді.

«КОЛИ-НЕБУДЬ НАПИШУ КНИГУ, ЯКЩО ЛІНЬ НЕ ЗДОЛАЄ»

– Аня, скільки тобі було років, коли ти зрозуміла, що хочеш писати тексти? Тобі довелося, взагалі, робити вибір між журналістикою і професійним спортом? Навряд чи ти не думала про останній і в такому ракурсі.

– Я завжди любила писати. Це внутрішня потреба, як то кажуть. Років до сімнадцяти все виливалося у вірші. А потім в один момент я перейшла на прозу. Коли-небудь напишу книгу, якщо лінь не здолає. Хоча за освітою я піарщиця. Ми повинні вміти висловлювати свої думки. А ще доносити їх в потрібному форматі до потрібних вух. Я володію словом. У журналістиці це важливо.

Але працювати я ніколи не боялася. Тато мені вкладав до роботи повагу, незважаючи на те, що родина була не бідною. Я якось все літо навіть пропрацювала у нього на хлібному заводі в хлібному кіоску. Вставала рано, брала товар, здавала касу. Це моє було бажання, тато не заперечував. Іноді у нас траплялася нестача, і я залишалася без зарплати. Але іноді в плюсі фіналізувала.

– І що ти робила тоді з надлишком грошей?

– Левову частку зарплати я проїдала. Запах свіжих булочок зводив мене з розуму… Але це лірика.

А писати саме як журналіст почала на одному телеканалі в 2003 році. Пам’ятаю, страшно боялася тоді. І перший сюжет скидався на великий твір. Але у мене були хороші вчителі.

Ахава

– Зараз ти встигаєш проявляти активність не тільки на роботі, але і досить багато часу відводиш на спілкування в Інтернеті. Переводиш «мережеві знайомства» в реальні?

– Зі звичкою спілкуватися в Інтернеті я борюся, потрібно перебиратися в реальне життя. Але бували випадки, коли Інтернет-знайомство перетікало в реальне. Так, наприклад, в моєму житті з’явився Льоша Дурнєв. Познайомилися в Інтернеті, потім понеслося. Основна частина моїх друзів з ультрас – теж результат Інтернет-знайомств. В цьому нічого поганого немає. Навпаки, Інтернет дозволяє глибше пізнати людину – адже це чисте спілкування.

– І тобі не набридає спілкуватися, по суті, з усіма підряд  Не було бажання закрити акаунти в соцмережах і не відповідати незнайомим? Мало хто з ведучих відкритий настільки.

– Ні, для мене дуже важливий двосторонній зв’язок. Я ж для людей працюю.

«ВОРОГИ – ЦЕ ТІ, ХТО АКТИВНО СТОЇТЬ НА СВОЇЙ ПОЗИЦІЇ»

– Незважаючи на всі проекти, до яких ти коли-небудь мала відношення, слова «Ахава» і «футбол» у більшості наших глядачів нерозривні. Твої фанати досі нарікають на те, що програма «Інший футбол» була закрита. Ось на радість їм назви трійку футболістів, які подобаються тобі, як чоловіки.

– Як чоловіки?.. Давай обмежимося зовнішніми даними, харизмою і сексуальністю, і тоді я навіть назву чотирьох! Рустам Худжамов, Стівен Джеррард, Рікардо Кака і Жером Боатенг.

– А твої подруги через тебе не намагалися завести собі серед футболістів залицяльників або навіть чоловіків? Свахою не доводилося підробляти?

– Усі мої подруги поза футболом. До мого дівич-вечора вони поняття не мали, що я на стадіоні роблю. А от у соцмережах дуже часто дами просять посприяти! Я вважаю, якщо це доля, то вони зустрінуть своїх футболістів. Якщо ні, нічого штучно це вибудовувати.

– Вороги серед футболістів у тебе є? Все-таки в «Іншому футболі» питання були часто не найзручніші. Думаю, багато хто ще пам’ятає нецензурну тираду Олександра Алієва на твою адресу.

– Швидше за все, є, але я про них нічого не знаю – тихі вони. Хоча жартів на цю тему багато. Щоб зі мною не відбувалося – все справа рук «вдячних» футболістів.

Але в моєму розумінні, вороги – це ті, хто активно стоїть на своїй позиції. А крім сусідської бабки, яка регулярно пакостить моїй машині, таких згадати я не можу.

Анна Ахава

– Якщо продовжити тему незручних і каверзних питань. Тобі задавали колись питання, на яке ти не знала відповіді?

– Так, футболіст Тарас Михалик якось запитав: що таке воблер? Я секунд десять думала, але змогла згадати врешті-решт. Це була його маленька помста за мої каверзні питання.

– Ти не хотіла жодного разу спробувати себе в ролі коментатора матчів?

– Думала і не раз! Є пара друзів – коментаторів. Якщо займуться освітою в цьому питанні, спробую.

«НА БЕРЕГ МЕНЕ ВИКИДАЛО РАЗІВ ТРИ З ДИКОЮ СИЛОЮ»

– А яка робота або який проект тобі давалися нелегко? Так, щоб доводилося себе пересилювати – морально чи фізично.

– Я якось займалася поул- денсом – в народі, танець на жердині, але не треба плутати його зі стриптизом. І якраз перед Євро прогнулася сильно, і щось зіскочило в хребті. Приїхали в клініку, мені зробили укол і все. Але розігнутися мені вдавалося насилу, а працювати потрібно було. Так все Євро і «відпахала»: у кадрі посміхалася і бігала на шпильці, а коли камери вимикалися, згорталася в три погибелі і повзла до найближчої лавочки. Потім вже зробили МРТ. Виявилося, що в мене два хребці в різні сторони дивляться. Досі іноді відчуваю.

Але тоді ж відбулася одна зустріч. Приїхала з горем навпіл на Воровського в інститут травматології. Їду в ліфті. Зі мною мама і її син років шістнадцяти. У нього милиці – по всіх параметрах футболіст з меніском. Дивиться на мене і так із співчуттям: «І ви тут…». Мені аж жити захотілося.

– Не так давно ти відсвяткувала День Народження на Шрі-Ланці. І там якраз, за чутками, мало не загинула. Розкажи, що сталося?

– На Шрі-Ланці я майже народилася вдруге… Одного ранку мене відтягла хвиля, хоча я стояла у воді по пояс. Є підступні течії в океанах. З ними складно боротися. Кожна наступна хвиля накривала і забирала все далі від берега. Було дуже страшно.

Та ж доля наздогнала ще шістьох осіб. Серед них був і мій чоловік. Він бачив, що я наковталася води, і всіма силами намагався виштовхувати мене в бік берега. Але через поштовхи його відкидало тільки далі від мене, а мені хвилі не дозволяли просунутися вперед. Океан – страшна сила. Мене охопила паніка. Саша кричав мені, щоб я розслабилася, коли хвиля мене тягне, і пливла з усіх сил, коли вона накочувала. У результаті, він зміг якось підібратися до мене ближче. Весь час казав: «Не панікуй, слухай мене». Так ми і виплили до місця, де він вже міг відчувати дно. До цього часу і рятувальники з’явились. Вони довго не могли до нас добратися, їх теж кидало туди-сюди. Один з них дав мені свій буйок, відстебнув його і кинувся рятувати інших. На берег мене викидало рази три з дикою силою. Словом, я подряпана, але жива!

Анна Ахава

Після цього закрили пляж. Океан збунтувався в секунди. Ми не встигли нічого збагнути. Але добре те, що добре закінчується. Якось нерозумно потонути в день свого народження. Чоловікові велике дякую, він мене врятував.

За матеріалами http://matchday.com.ua/

11.02.2014 14:10

0 0 - 0 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ